З тих пір, як домашні вихованці нагострилися користуватися інтернетом, у соціальних мережах і на сайтах знайомств почалася суцільна плутанина. Гаразд, не та стать, вік... але дізнатися, що ти освідчувався в любові канарці, а то й, не приведи Господи, щуру — що може бути принизливішим? Траплялося, що й люди прикидалися тваринами, переважно дівчата, щоб уникнути домагань, або божевільних жартівників. На літературному порталі цілий рік сяяла зіркою чорна болонка Моллі, яка склала триста одну посвяту своїй господині й оспівала романтику випадкових зустрічей із сусідським кобелем у підворітті. Виявилося, що це маразматик-пенсіонер, самотній, хворий і дуже старий, якому пора б не про кобелів думати і аж ніяк не про літпортали, а про вічне.

Що його нова мережева подруга – не людина, Серж запідозрив давно. Така чиста, наче ковток березового соку, ніжність, м'який, з гіркуватістю, гумор, зворушлива наївність, інтелігентність і доброта, як у його Вікторії, років сто п'ятдесят як не зустрічалися серед синів адамових, а не тільки серед невинних тварюк божих.

Зрозуміло, нормальному чоловікові чи жінці не до книжок, їм гроші заробляти треба, а звірові чи птаху — що робити? Лежи собі на килимку або сиди на жердинці — і гортай сторінки на втіху, благо всіляких лібрусеків у мережі розплодилося невимірно. Нелюдська ця якість — начитаність.

А Вікторія — розумниця, фантазерка та світла голова, всього Шекспіра знала напам'ять і, не підглядаючи в гугла, цитувала монолог Офелії — з будь-якого місця. Про поезію Гете міркувала годинами. А то раптом пускалася розповідати казки, не гірші за братів Грімм. Любила класичну музику та могла поіменно назвати культових режисерів — від Квентіно Тарантіно до Ларса фон Трієра.

Зачарований, Серж застряг у чаті до ранку. Забував свій нік. Плутав пароль з логіном, кирилицю з латиницею, а enter з delete, настільки захоплювався розмовою. Пропускав заліки, а на лекціях клював носом. Ховаючи обличчя в долонях і непристойно схропуючи, мріяв про віртуальну красуню — хоч би ким вона була. Як тепло ставало і як радісно від думки, що живе десь — може, за тридев'ять земель, а може, за три квартали — рідна душа. Сонячна, духовна людина, а то й зовсім не людина, якій все на світі цікаво та важливо. Яскрава, відкрита для світу особистість. Он, скільки людей навколо, і всі нудні, холодні та чужі, ні словом з ними не перекинутися, ні усмішкою. І серед цієї сірості, наче яскравий весняний острівець — аватарка зі щекастим кроликом, скромний підпис: «Якщо не можеш сказати нічого хорошого — краще взагалі нічого не кажи». Невже його подруга — кролиця?

Хто ж ти – о, Вікторіє?

Терзаючись сумнівами, Серж набрався хоробрості і скачав з інтернету програму-опитувальник: «До якого біологічного виду належить ваш співрозмовник» чи скорочено «тест на біовид». Сто тридцять чотири тестові завдання та п'ять схожих на чорнильні плями Роршаха картинок. Питання різні, від «чи любите ви гуляти по дахах» до «за кандидата якої політичної партії ви голосували на минулих президентських виборах».

Переконати Вікторію «протестувати психологічну сумісність» виявилося не складно, і ось результат у нього в руках, точніше, на екрані. "Ваш співрозмовник - кішка". Незважаючи на всі припущення, Серж був шокований... але тільки в першу хвилину. Вже якщо вибирати з безлічі зол, то це не найгірше. Правду кажучи, він з дитинства боявся мишей і щурів, не виносив запаху псини, кроликів і хом'яків вважав дурними, а птахів — собі на думці. Про черепах і говорити нічого — мерзенні тварюки. Але кішка інша справа. Завжди акуратна, ласкава і водночас хижа — зовсім по-жіночому. Так, кішка – це справжня жінка! Його Вікторія, Бастет, єгипетська богиня радості та родючості, дочка сонця та місяця... Романтично, вишукано.
Обережно, щоб не злякати тендітну довіру, він завів розмову про домашніх улюбленців і про те, як у дитинстві мріяв завести кошеня, та й зараз мріє. Але якщо раніше не дозволяли батьки, то тепер чому б і ні? Адже це єдина тварина, яку він поважає — так, поважає, як людину, і навіть більше, бо люди бувають підлими, а кішки — ніколи!

І Вікторія зламалася. Спершу завмерла в нерішучості, відповідаючи лише несміливими смайликами, а потім розмовляла, відверто розкривалася, як живе у притулку для бездомних тварин, у тісному боксі три на чотири. Диван, плюшеве дерево та комп'ютерний стіл - от і весь інтер'єр. Навіть вікно без підвіконня.

- Якби ти тільки міг собі уявити, Серже, як це бути кішкою! І не мати свого кута! Я хочу сказати, вдома в його справжньому значенні, а не такого, моторошного, казенного... Дім — це простір турботи та любові, ти розумієш, про що я говорю?
- Звичайно, - відстукав на клавіатурі Серж, спантеличений. Якби він знав раніше, в яких умовах живе його рідна душа! Він би не заважав ні секунди. - Послухай, а як ти думаєш... могли б ми з тобою... тобто ти і я... Я міг би забрати тебе з притулку? Прямо зараз? У мене, звичайно, не хорома, але цілком симпатична квартирка. Холостяцький барліг, - він зніяковіло хмикнув, втім, вона ж не чула.

Він і справді почував себе ніяково, наче пропонував дівчині руку і серце. Та ще й публічний чат. У сусідньому вікні старий хрич кадрив молодуху, в іншому - два ротвейлери домовлялися про позапланову злучку.

- Серже, любий... - кумедна кроляча аватарка - і навіщо пилюку в очі пускала? - огорнулася хмарою щасливих смайликів. - Який ти добрий... Незвичайний, зовсім незвичайний, я таких раніше не зустрічала. Ти будеш чудовим господарем! Приїжджай, дуже чекаю! Ти мене легко впізнаєш, я сіра з білим вушком та темна смуга вздовж спини.

Він так розхвилювався, що мало не купив у метро букет квітів, але вчасно схаменувся. На який пес кішці квіти? Добре б — козі.

У приймальні Сержа зустрів худорлявий хлопець із козлиною борідкою та бичачими очима. Від його комбінезону відходив слабкий тривожний запах вовни, собачого поту та овечої сечі. Пусте відро на стіні, на столі біля комп'ютера - відкритий журнал, заляпаний маслянистими плямами. «До чого народ оскотинився», - скривився Серж.

- Хочете подивитись наших вихованців? - усміхнувся козлобородий.
- Так... я хотів би взяти додому... таку, сіро-білу зі смужкою по хребту...
- А, Вікторію! Чудово, зараз принесу. Засиділася в нас, бідолаха, - він пішов і повернувся. - Ось, тримайте красуню.

М'яка, тепла, вона затишно лягла Сержу на плече і відразу замуркотіла — просто у вухо. Він невпевнено почухав їй спинку. Потім однією рукою притримуючи кішку, другою підхопив папку з документами і попрямував до виходу, не думаючи більше про козлобородого. І не помітив, як той за його спиною розчепірив пальці буквою «V» і пошепки вигукнув: «Єс!»

Щойно двері за задоволеним господарем зачинилися, козлобородий схопив телефонну трубку і поспішно набрав номер.

- Алло, шефе? Кішку збагрив. Та нічого так, нормальний. Студентик... Чистоплюй, але тварин любить. Так-так, зрозумів. Приймаюсь за папугу.

Він увімкнув комп'ютер, викликав «тест на біовид» і заглибився у вивчення опитувальника, роблячи на полях журналу швидкі позначки олівця. Як це бути птахом?

* переклад: Лiлу Амбер

Оригинальный текст на русском: "Никто не знает, что ты кот": http://litset.ru/publ/31-1-0-72122