Я знаю, что я ядовита. Как змея. Или, как цветок.
И то, что непостоянна, как блуждающий болотный огонь - тоже знаю.
Что умею быть чуткой и в тоже время могу рубить с плеча, не испытывая жалости.
Но после я прячусь от бури в прикосновениях твоих рук.
И жизнь моя - в границах букв, обращающихся в пепел.
Букв, становящихся пустоцветом, крадущим внимание вечности.
Да и молитва моя - это ветер, что вьется поземкой от слова до слова
и играет на струнах волос, вплетая музыку в косу.
Я - миг за полшага к разлуке. Я - мысль между строк на страницах отложенной книги.
Я - точка в последнем романе. Хотя и не точка - а та запятая, которая вовсе не знак,
а лишь - состояние.
Я - воля, вышедшая за грани. Я - твой след в мягкой пыли большака.
Я - тень в сиреневом тумане, нет, даже не тень, а в тумане туман.
Любима? Забыта? Невинна? Грешна?
Я - блики разбитых зеркал. Я - сила. Я - нежность.
Обида, понятная только тебе от Аз и до Ять.
Я - ведьма. А, может ребенок? И имя мое растворилось во мгле и прибое.
Я - Всё и Ничто! Но это не важно - я знаю одно:
я - твоя…

Источник мотива

Я знаю, що я отруйна...

Я знаю, що я отруйна -
Гадюка, а може, квітка.
Я знаю, що я зрадлива -
Болотний блудливий вогонь.

Умію вдавати чуйну,
Вручаючи чорну мітку.
А потім ховаюсь від зливи
У доторки твОїх долонь.

Життя моє - в межах тих літер,
Що в попіл обернуться знову,
Порожнім достигнуть колоссям -
І вкрадуть вітри навісні.

В молитвах моїх - тільки вітер
Стежки в'є від слова до слова
І хвилями носить волосся,
Вплітаючи в нього пісні.

Я - мить. Я - півкроку до страти.
Я - попіл чи пил на книжках.
Я - крапка в твоєму романі,
Чи кома - не знак, але стан.

Я - воля: ховаюсь за грати.
Сліди я - на битих шляхах.
Я - тінь у бузковім тумані.
А може, не тінь, а туман.

Кохана? Забута? Невинна?
Я - відблиск на битому склі.
Я сильна. Я - ніжна. Вразлива.
Знайома від "А" і до "Я".

Я - відьма. Чи просто - дитина?
Ім'я моє тоне в імлі...
Я - Хтось чи Ніхто. Неважливо.
Але - не чиясь, а ТВОЯ.

© Диана