Рассыпались песочные дворцы. Истлели свадебных химер туманы. Угасли, став, как я незванны, порывы страсти, сгладились рубцы. Еще грешит мечтаньями душа, фантомами рассвечивая ночи, но приземленной быть еще не хочет - взлетает... на остатках куража.
Но мысли изгнаны дыханием зимы, уставшей от горенья "жгучей страсти". Не встретить нам весну - теперешние "мы" на пепелище чувств, на полпути к утрате...
Стомившись від жагучої любові...
Щезли палаци з вогкого піску, Десь заховались мрії веселкові... І ніби змовкли враз і напівслові, Слова про ніжність стомлену,гірку... Ще потішатиметься блазнями надія, Промінням радості засяючи в імлі. Як не хотілося спускатись до землі!.. Та вже давно згубила крила мрія Й думки розбіглися від подиху зими... Стомившись від жагучої любові, Тепер весну стрічатимем не ми На згарищі кохання. На півслові...
