Изорваны на клочья лета сны ,
Такие разные, не знавшие повторов ...
То обжигающи, то , как волна , нежны
касаньем легким бархатных покровов.

А крылья беззаботной непоседы
Над тихой безмятежностью воды
Жужжанием звали духов на беседы ,
и сладким соком полнились плоды .

Снов не поймать , как и не тронуть миг ,
Лишь пригубить лиловых бликов света ,
Что просочился соком голубик
В ладони заколдованного лета.

Роздерлися на шмаття літні сни,
Такі яскраві, ні на що не схожі...
Якісь жагучі й, мов бурштин, ясні,
Як доторк оксамитового ложа.

А крильця безтурботної вертухи
Над люстрами спокійної води
Дзижчанням викликали добрих духів,
І соковитими були плоди.

Снів не спіймати, не торкнути мить,
Лиш пригубити солодкавіть світла,
Що цідилась, немов густа блакить,
У ночви зачарованого літа.
(Лана Сянська)