Я жду, ты слышишь? Дни слезоточат,
тоскуют сны за синим заоконьем,
тревожит тень оплывшая свеча,
укрывшись под дрожащею ладонью...

Ноябрь с дождем за окнами блажат,
упрямо не давая сохнуть лужам ,
так было и две осени назад:
дожди, дожди – студены и бездушны...

Им все равно, что тает свет свечи,
что ночь без снов, что я тобой болею...
Но если есть хоть искорка в ночи –
я жду тебя. Иначе – не умею.

Чекаю

Чекаю, чуєш?
Мірно плине час.
Сумують сни на синім підвіконні.
Бентежить тіні сплакана свіча,
Ховаючись в тремкі мої долоні.

А за вікном сльозливий листопад
Малює вперто на землі калюжі.
Так вже було – дві осені назад:
Дощі… Дощі… Холодні і байдужі.

Їм все одно, що помира свіча,
Що ніч без снів, що я без тебе скнію.
Та поки світло жевріє в очах –
Чекаю.
Бо по-іншому не вмію
© Еленка