Вже тягнуться на південь дикі гуси,
святково закалинилось в гаю,
каштан під ноги людям листя трусить,
а я мов зачарована стою.

В калюжі віддзеркалюється вітер.
Кудись чимдуж мураха поспіша.
На розі продають осінні квіти,
і кожна квітка – то чиясь душа.

Спішать авто, трамваї, перехожі.
Повітря пахне сумом і дощем.
Осінній день із щедрістю вельможі
в осінні душі ллє солодкий щем.

Моя ж душа уже наскрізь печальна.
Бо знаю, що, коли не стане тем
для віршів, для розмов і для мовчання,
я стану однією з хризантем…

10.10.2017

***

Хризантемы

Уже на юг заторопились гуси,
вовсю бушует золотой пожар,
туман рассыпал сотни мелких бусин,
а я стою во власти тихих чар.

Герой урбанистической поэмы,
спешит народ в метро, сбивая шаг.
У парка продаются хризантемы.
К ним тянутся и руки, и душа.

Но редко кто из тысячи прохожих
на них с улыбкой глянет. Ну и пусть!
Осенний полдень, щедрый, как вельможа,
желающим раздаривает грусть.

Моя ж душа давно полна печалью,
ведь знаю, что, когда не станет тем
для песен, для стихов и для молчанья,
я превращусь в одну из хризантем...

11.10.2017