Налий мені, Осене, суму свого аж по вінця –
настою гіркого, як сон на семи вітрах.
Вділи від щедрот своїх жменю кленових червінців
і поруч присядь, жовтокоса моя сестра.

Не треба розмов. І втішань твоїх щирих не хочу.
Намарно не трать ні зітхань, ні порад, ні сліз.
Хай ляже рука твоя – різьблений жовтий листочок –
мені на плече. І повільно сповзе униз…

Все буде як буде. Все буде як треба. Я знаю.
Кленові червінці віддам як платню вітрам
за тишу і спокій – ілюзію власного раю,
і в осінь ввійду, як святкового дня у храм…

29.10.2020