Не тронь меня. Я… одиночу.
Себя с ладони сам кормлю.
Душа лечения не хочет,
пусть гибнет - я ее мертвлю…
Переживу. Перегорю я.
Отвою волком. Пропаду.
Взамен - ничто! Перегорюю -
я с равнодушием в ладу.
Одно хочу - старей быстрее!
Увянь и статью, и лицом -
пусть одинокостью сереет
пастель седая за окном…
Остынь, померкни, стань рабою.
Болтай без меры, суетись!
Плебейкой слейся с голытьбою -
…слезами только не струись.
Не …чувствовалось. Не …дрожало.
Не …золотило. Не …звало.
Не …трепетало. Не …взлетало.
Не... Господи!.. И - не могло!..
Как день вчерашний все проходит,
сошедшим снегом, пустяком…
…А вечно только зори всходят
над цветнебесным васильком.

Не руш мене. Я сам самую.
Собі у руки сам дивлюсь.
А душу більше не лікую.
Хай погиба. Я не боюсь.

Переживу. Перечорнію.
Перекигичу. Пропаду.
Зате — нічого. Все. Німію.
Байдужість в голови кладу.

Одне я хочу: старій швидше,
Зів'яльсь очима і лицем,
Хай самота тебе допише
Нестерпно сірим олівцем.

Погасни. Змеркни. Зрабся. Збийся.
Збалакайся. Заметушись.
Офіціантським жестом вмийся,
Але — сльозою не молись.

Не — відбувалось. Не — тремтіло.
Не — золотіло. Не — текло.
Не — полотніло. Не — біліло.
Не…- Господи!..- не — не було!..

Як танський фарфор — все минає:
Корою, снігом, рукавом…
Лише бджола своє співає
Над малиновим будяком.

(Николай Винграновский)