Как сладко имя, вновь щекочущее нёбо,
змеиным кончиком касаясь языка.
И в венах ядом пенится река,
кровь наполняя вкусом меда.

Сознанья грань и невесома, и размыта.
Глаза закрыв, я улетаю в небеса -
иная я, душа моя боса!
И всё иное позабыто.

Но бесконечность погруженья эфемерна
в пучины имени. Поэтому, едва
до вечности дотянется рука -
вернусь, соскучившись безмерно.

13.03. - 21.07.2013

Трохи божевільне

Твоє ім’я залоскотало піднебіння
Торкнувшись кінчиком зміїним язика -
Солодко-труйна точиться ріка
У венах гаряче-повільно.

Заплющу очі й у небесну височінь я
Злечу — свідомості границя нечітка,
І все інакше. Й я вже не така:
Напівритомна, божевільна.

Та безкінечність у твоє ім’я падіння
Така непевна, ілюзорна і хитка
Лишень дотягнеться до вічності рука,
Вернусь, бо скучу сильно-сильно.

© Алена Гетманец