В дірки між хмар ллється блакить небес
на кипариси темні, простоволосі.
Скоро Харон навідає тихий острів
і назавжди сюди привезе тебе.
Я зачекалась - сплю тут уже віки.
В темному склепі моторошно і тісно.
Пряний Зефір* - смерті печальний вісник
хлюпає морем і свище, як синій кит.
Я відчуваю, - в небі шумить гроза,
і кипариси гнуться в дугу й тріпочуть.
Більше не буду снитись тобі щоночі,
лиш обійму і не відпущу назад.
Спільні з тобою будем дивитись сни,
так у обіймах ми пролежим довіку.
Я поцілую ніжно твої повіки,
щоб нагади трунок п'янкий весни.
Склеп відчиняють, тяжко іде плита.
Б'є крізь повіки відблисок блискавиці.
Господи Боже, хай мені це не сниться!
Дай нам хоч в смерті досхочу політать!

(По мотивам картины Арнольда Беклина "Остров мертвых")

В дыры меж туч льется лазурь небес
на кипарисов скорбные пики-свечи.
Лодка Харона снова придет под вечер,
жаль, что на пристань не подойти к тебе.
Я заждалась - сплю тут уже века.
В склепе, родной, страшно, темно и тесно.
Пряный Зефир* - смерти печальный вестник
свищет китом и море морщит слегка.
Чувствую я, - в небе шумит гроза,
и кипарисы гнутся в дугу и стонут.
Больше уже не будет ночей бессонных.
Я обниму тебя, не отпущу назад.
Будем теперь общие видеть сны,
наши обьятья не разомкнут вовеки.
Я поцелую нежно лепные веки,
чтобы напомнить вкус колдовской весны.
Склеп открывают, как же скрипит плита!
Всполохи молний хлещут бичом по лицам.
Боже, прошу, пусть это мне не снится!
Дай нам, хоть в смерти, Господи, полетать!

Зефир - западный ветер.