Чекаю

Чекаю, чуєш?
Мірно плине час.
Сумують сни на синім підвіконні.
Бентежить тіні сплакана свіча,
Ховаючись в тремкі мої долоні.

А за вікном сльозливий листопад
Малює вперто на землі калюжі.
Так вже було – дві осені назад:
Дощі… Дощі… Холодні і байдужі.

Їм все одно, що помира свіча,
Що ніч без снів, що я без тебе скнію.
Та поки світло жевріє в очах –
Чекаю.
Бо по-іншому не вмію

Еленка

Я жду

Я жду, ты слышишь?
Время невзначай
Все сны мои собрало у окошка.
Колышет тень оплывшая свеча
И прячет пламя в трепетной ладошке.

А за окном плаксивый листопад
Упрямо чертит по асфальту лужи.
Всё это было... Год тому назад...
Дожди... Дожди и холод равнодушья.

Им всё равно, что сумрак, что слеза,
Что ночь без снов, что без тебя я тлею.
Но жизнь покуда теплится в глазах -
Я жду.
И по-другому не умею.