Я неквапом повітря в долоні наллю
і ковтатиму спрагло, як воду.
Серед ночі коти так волали - Люблю,
я такого не чула ще зроду.

Зрозуміти б, -- здається мені, чи таки
ця весна не проста, особлива?
Повернулись, нарешті, додому шпаки,
а вночі розпустилася... слива.

Так, та сама, що всохла тому пару літ...
Все зрубати її я хотіла.
Шкодувала голубки гніздо у дуплі.
Зранку вийшла, а слива -- вся біла...

Стало млосно... Напевно, свою сивину
зафарбую, й повірю у знаки.
Та в долоні черпатиму шалу весну,
безнадії змиваючи накип.

*******************************************************

Этот воздух я чЕрпаю ковшиком рук,
жадно пью, как холодную воду.
Нынче ночью коты так орали вокруг,
я такого не слышала сроду.
Вот пытаюсь понять, то ли блажь у меня,
то ли эта весна необычна?
Вновь запели скворцы посредь ясного дня,
и цветущими ветками тычет
слива старая, та, что усохла давно...
Я срубить её долго хотела...
Но голубка давно обжила в ней дупло.
Утром вышла, а слива вся в белом...
Захлебнулась... Наверно, свою седину
я закрашу, уверовав в знаки.
И в ладони весны окаянной черпну,
чтобы смыть безнадежности накипь.