…І знову зимою велике прання затіяно –
не знайдеш довкіл ненамилений острівець.
Всю осінь ти ніби за стінами і за тінями
ховався, а вийшов на біле – і ось ти весь:
бліді сподівання, зусилля облідно-риб’ячі,
чумній голові для розваги – то цвях, то звих…
Душа заметільна, зігрітись таємно мріючи,
петлює навпроти термометрів спиртових,
і дзвонять за кимось пусті годівнички з пластику,
допоки морозне повітря клює дроти…
Всю зиму проситимеш дива – швидкого, власного, –
бо вічно воно ялинкує не там, де ти,
а в березні, знову початому незасвідчено,
зустрінеш останні сніги, особливо злі –
і, наче у храмі невпевнену щиру свічечку,
поставиш пташинам розломлений свіжий хліб.