Нині поділ цивілізацій ущент спростовує
типології Шпенглера, Хангтінтона і Тойнбі.
Дорогезні надгробки з горо́дами безпонтовими
конкурують – світ грає у «Овочі проти зомбі»,
де одні мають моду на різні модифікації,
підбирають і підбирають собі експертів,
а у других все схоплено, визначено, розклацано
на розумних планшетах, залишених після смерті
недоїдених мізків (від встромлених чайних ложечок
в них така дивна схожість зі сплячими їжачками)...
Homo-гетто потрібне.
Йому, як нікому, можеться
щось хотіти, шукати якийсь «філософський камінь»,
щоб назад у людей перетворювати потвор, ага,
ну а ще їм ввижається гарне життя загробне...
Та й навіщо завчасно вбивати ідейно-хворого –
він для того, щоб далі хворіти, багато зробить:
доведе, що в суцвітті городини зріють звивини,
з обмертвілих облич оббере дощове спагетті,
скульптуруючи так, що страховиська стануть дівами,
і віддасть немовля, захищаючи решту гетто...
...Нині в колі необраних в їжу – прадавні звичаї:
в особистій чумі закриватися, мов у чу́мі,
у холодному чаї топити себе, у відчаї
сподіваючись: гниль
щось почує і щось відчує.

ША-2018