Душно. Венерина мухоловка,
щось прожувавши, ні-ні та й бовкне,
як треба жити її сусідці:
«Квітнеш, дурненька. Тобі й не сниться,
скільки сумного, брудного, злого
поза гарненьким твоїм вазоном...
Бджоли, метелики... Де їх носить?
Світ – це нахабні глузливі оси,
сірі мурахи, і мухи, мухи!..
Люди ж – безжалісні, мов посуха,
наміром – світлі, врожаєм – темні.
Владно помацавши цвіт приємний,
хто твій тонкий аромат оцінить?
З ним дуже легко піти на сіно.
Втім, навіть просто включи уяву –
скаже господар: «Візьму й поставлю
квітку на вулиці. А, набридла» –
що ти зумієш? Ридати ридма?
Що будеш їсти і звідки – пити?
Як відбиратимеш в інших квітів
місце і сонце?.. Отож, принцесо.
Дякуй мені за корисний внесок
в надто розніжений твій світогляд.
Вчися у мене: роби, що роблять
сильні та хижі, бо їм не всунеш
палець до роту. Кусай, красуне!
Вироби в себе кислотні звички,
плюйся – і житимеш майже вічно!..»
...Після таких от просвіт-сеансів
добрий господар підійде вранці
до підвіконня – і тут же скрикне:
незадоволення неприкрите
квітка висока, зеленострунна
всім гордим виглядом демонструє,
ніби отрутою обпікає...
Знову – питання, важке мов камінь:
що ж за дошкульна їдка ідея
мучить
улюблену
орхідею?..

ША-2018