Напевно, не варто писати тобі листи.
Читати уявні твої й поготів не варто.
Складаю в шухляду, і знову рахую втрати.
Усі — неважливі. Болиш у мені лиш ти.

Голодним щуром невідомість шматує дні:
За що покарав ти? Навіщо отак покинув?
Картається серце: «Я винна... я винна... винна!..»
А розум нечутно й невпевнено твердить: «Ні!»

Сльозами не здійснених мрій сумота дощить.
Безглуздо та марно шукати тебе на мапі.
Кінець — це назавжди. І я розриваю навпіл
Два сонця, два серця, дві усмішки, дві душі...

Завмерло від жаху, немов пташеня в руці,
Сліпе почуття, що інакшим уже не зробиш.
Як важко, як страшно вбивати дитя в утробі —
Любов, не потрібну нікому з її творців.

Лишається малість — народжувати слова,
Нестерпно гіркі, кострубаті й такі безсилі...
І в світ випихати — самотніх нещасних сиріт,
Чекаючи дива й не вірячи вже в дива.

Напевно, не варто писати тобі... Нехай!
Римую рядки, а виходять чомусь прозові...

Я все віддала би лише за одну розмову:
Сказати про те, що не знаєш...
А втім...
Не знай.

_______________________________________
Очень приблизительный перевод:

Наверное, незачем письма тебе писать.
Выдумывать с горя ответы твои — тем паче.
Хранятся потери в столе, ничего не знача.
Лишь ты неотъемлемой болью гудишь в висках.

Грызёт неизвестность: за что наказанье мне?
Зачем так оставил — одну за закрытой дверцей?
«Виновна! Виновна!» — угрюмо чеканит сердце.
А разум твердит неуверенно, тихо: «Нет!»

Слезами бесплодных фантазий тоска дождит.
На карте искать бесполезно тебя... И зря же!
Конец — это долго... И я разрываю "наше" —
Два солнца, два сердца, две радости, две души...

Застыло от ужаса, будто птенец в руке,
Ненужное чувство. Нелепый смешной уродец.
Как трудно, как страшно зародыш губить в утробе —
Любовь-самозванку, не признанную никем.

И что остаётся? Больные слова рождать
(их сотни — корявых, бессильных и жгуче-тёмных),
Выпихивать в мир — одиноких сирот, бездомных,
На чудо надеясь, чудес никаких не ждать.

Наверное, незачем письма тебе... Пускай!
Рифмую стихи, а выходит зачем-то проза...

За встречу с тобой отдала бы шипы и розы:
О том рассказать, что не знаешь...
Хотя...
Не знай.