Сумна мелодія сумних моїх пісень
звучить в мені уже не перший день.
На дно душі кладу намисто днів,
бо їх нежданий вітер взяти не схотів.
Ріка життя забрала всі мости,
через які пішла б я до мети.
І небуття туман над полем жнив,
бо їх давно ніхто вже не косив.
І плаче скрипка жалібно вночі -
їй так самотньо, як тепер мені.

Через озера, ріки, океани,
через степи, галявини, полями
спішу зігріти душу я собі
в твоєму домі, у твоїй душі.
У соняшниках сонце запалю,
у вогнище життя додам вогню.

15.02.2003