Четвертий день белькоче сивий дощ
змиваючи веселе та барвисте.
Години, наче порване намисто,
пливуть по лабіринті вулиць, площ.

Як загнаних до смерті рисаків,
жене кудись брудні потоки злива
(розпатлані, наскрізь промоклі гриви),
збирає у глибокі рівчаки.

Шалена відьма п'яна (свят-отець!),
нечепурна стара-старезна баба,
немов у черзі свариться нахаба,
поперед сонця лізе навпростець.

А сонце - тьмяне заспане вікно,
не заперечує - на те воно і осінь.
"Я відпочину, з мене літа досить,
а потім просушу усе багно".

І баба рада, ще ж після дощу
прийде і “бабине” коротке тепле літо.
А потім ляже сніг на білім світі.
І більше небеса не протечуть...