Перевод стихотворения Василия Стуса

Слепые листья чувствовали яр
И жжёные, соединясь потоком
Неслись дорогами подальше скопом
Вперёд к реке, чтоб загасить пожар.

В лесу бесстрастный голубой огонь
Играл, стройня молчащие деревья
И вновь, следя за летних дней кочевьем
Пространил ветер белую хоругвь.

Заброшенные липы в ветре хрипли
И гарью пах сушёный солнца луч,
Рыдание мигом долетало с круч —
Девчёнка получила на орехи.

И ивы в шуме топятся, вот-вот
Падёт, как снег настояно и косо
Последний лист. Родятся медоносы
И жди потом благоуханный мёд!

Потом у поля соберут налоги,
Как будто в белый свиток полотно,
Потом девчёнка сделается мамкой,
Хоть в счастье, хоть в позоре – всё равно!

Склонился тополь к зеркалу воды
И тихий шум в лесу, и яр вздыхает,
И осень день как вечер ощущает,
И кружит лист в предчувствии беды.

2017 год

Оригинал:

Осліпле листя відчувало яр
і палене збігало до потоку,
брело стежками, навпрошки і покотом
донизу, в воду — остудить пожар.

У лісі рівний голубий вогонь
гудів і струнчив жертвенні дерева.
У маячні сухі багріли мрева,
І доторкались пасмами до скронь

Дубів і вільх. І липи в вітрі хрипли,
сухе проміння пахло сірником,
і плакала за втраченим вінком
юначка, заробивши на горіхи.

І верби в шумі втоплені. Вже ось
паде як мед настояно-загуслий
останній лист. Зажолобіє з гусінню —
і жди-пожди прийдешніх медоносів.

Так по стерні збирають пізній даток,
так вибілене полотно — в сувій,
так юна породілля стане матір’ю
в своєму щасті і в ганьбі своїй.

Схилились осокори до води,
на шум єдиний в лісі. Яр вирує,
а осінь день, як повечір’я, чує.
Кружляє лист в передчутті біди.