Стальной воздух звенит, воспаляется от гари, обволакивает кривобокую рощу. Ветви ещё удерживают дым, трава, вставшая на дыбы минуту назад, вновь каждой травинкой танцует с ветром, как ни в чем не бывало, а я ловлю лопатками встречные потоки и чувствую лёгкость.
Мимо меня, как в замедленной киносъёмке, пробегают «Чипа» и «Лютый». Кричу им: «Назад, черти!» — цепляясь взглядом за лоскуты крон. Но вместо слов выхаркиваю в пространство сиплый клёкот . И почему-то раздражает трескотня сорок, веселящихся далеко в тылу.
Поднимаюсь. Падаю. Поднимаюсь. Падаю. Эх, мать опять будет ругаться — ни залатать , ни заштопать одежды.
Слышу учащённое сердцебиение мыши, затаившейся в вывернутых наружу корнях дерева. Вижу вспышку от выстрела в километре от меня, и дрожащий след пули, летящей под сводом многоцветной радуги, разделившей небо после дождя на до и после. Кстати, какой идиот придумал, что у радуги всего семь цветов?
И, различая пятьдесят оттенков зелёного тёплым июльским днём, сижу над собственным телом, из ноги выклёвывая осколок.
07.2026
Українською:
50 відтінків зеленого
Сталеве повітря дзвенить, запалюється від гару, обволікає кривобокий гай. Гілки ще утримують дим, трава, що стала дибки хвилину тому, знову кожною травинкою танцює з вітром, як ні в чому не бувало, а я ловлю лопатками зустрічні потоки та відчуваю легкість.
Повз мене, як у сповільненій кінозйомці, пробігають «Чіпа» та «Лютий». Кричу їм: «Назад, чорти!» - чіпляючись поглядом за клапті крон. Але замість слів вихаркую в простір сиплий клекіт. І чомусь дратує тріскотня сорок, які регочуть далеко в тилу.
Піднімаюся. Падаю. Піднімаюся. Падаю. Ех, мати знову лаятиметься — ні залатати, ні заштопати одягу.
Чую прискорене серцебиття миші, що причаїлася у вивернутих назовні коренях дерева. Бачу спалах від пострілу за кілометр від мене, і тремтячий слід кулі, що летить під склепінням багатобарвної веселки, що розділила небо після дощу на до та після. До речі, який ідіот придумав, що у веселки всього сім кольорів?
І, розрізняючи п'ятдесят відтінків зеленого теплим липневим днем, сиджу над власним тілом, з ноги викльовуючи уламок.
Ненене, я авансы не раздаю, я вообще злая) но и никогда не зажимаю, что круто-то круто. Так что благодарить не за что. А вот автору спасибо за возможность прочесть)
Здрасте!
Так что благодарить не за что. А вот автору спасибо за возможность прочесть)
Я тоже злюка та еще, почти как Дюдюка Барбидокская))) Особенно, когда в жюрях)).