Приречене місто гаптує тривогою сквери, Ховає скривавлене тіло у морок дощів. Емоції зайві в тенетах звірячої ери: Спускайся під землю у холод німих ліхтарів.
Зітхають від болю безмовні примари-будинки. Здригаються стіни і стелі від вибухів бомб, Їх вікна пустіють без рідних, немов невидимки, І згадують теплі долоньки дітей і любов.
Плачу з тобою і Україною.
Кот-Неучёный (25/09/22 19:06) •