Вітаю, мій лицарю, ти досягнув мети:
цей замок відкрив ворота і зброю склав.
Тож можеш спочити і далі уже не йти.
Навіщо тобі та вежа з каміння й скла?

Тут гарні дівчата, у діжках п’янке вино,
в коморах під замком багаті лежать скарби.
Бери їх, як хочеш, та запам’ятай одно:
врятують від злиднів, але не спасуть від ганьби.

Ти ж думав, у замку страшезний живе дракон,
що їсть на обід принцес і плює вогнем
на всіх і на все, на традиції, на закон.
Ти вбити прийшов його, а зустрів мене.

Тендітна, красива, волосся як золото,
Чекала я довго у вежі своїй скляній,
Що пройдуть віки і нарешті з’явиться той,
Хто злого дракона навіки приспить – в мені!

І ось ти прийшов. І на грудях твоїх броня.
І серце в броні – там любові нема й ростка!
Мій лицарю славний, мерщій сідай на коня
І часу не гай ні хвилини – чимдуж втікай!

В тій вежі високій багато живу століть.
Було вас чимало і різних вас тут було.
Палили й вбивали, та замок усе стоїть.
Тож добре подумай: чи справді дракон тут зло?

Тебе привела не любов, а гординя й хіть.
Тож краще мовчи й про шляхетність мені не кажи.
…У грудях пече...вже несила мені терпіть…
Дракон прокидається…Горе тобі…Біжи!..

04.05.2021