Осколки сердца в руку не собрать… Я плачу. Небо, плачь со мною! Невыносима мне безоблачная гладь своей стерильной лже-голубизною.
О ветер, я хочу, чтоб не был слышен плач - ломай же ветви, с корнем рви деревья! Мне больше не стоять у этих мачт, на корабле, презревшем порт смиренья.
И больше не лететь, крича: "Люблю!", ликуя и страшась одновременно - мне б раны зализать, сведясь к нулю, к величине, что боле не разменна.
Спасибо... я тронута. Наташин экспромт мне тоже очень понравился, хотя в "осколках" последняя фраза мольба о смерти... когда умирает душа существование тела уже не имеет значения. Украинская поэтесса Алена Гетманец перевела "Осколки" на украинский.
Уламки серця
Не стане цілим серце від молінь... Я плачу, Небо, плач зі мною! Мені нестерпна ця ясна гладінь Стерильністю та фальш-голубизною.
Глуши, о, вітре мій, ридання голосні — З корінням рви дуби, розбурхуй море. Більш не стояти біля щогл мені На шхуні, що забула порт покори.
Не знати більш кохання висоти, Вир радощів і острахів сумління — Мені б ожити, й нанівець зійти, До значення, що далі нерозмінне.
Люблю этот стих, Марин. Он такой пронзительный получился... И искренний... О, Боже, можно я сейчас уйду? Пусть в никуда шагну, но всё же... Уход всегда на смерть похожий, на танец босиком по льду, когда в лохмотья стоп стекло, и алый снег - горячий, колкий. А в спину - мёртвых слов иголки. И прошлое - утиль и лом... Вокруг клубится чернота и осязаемо густеет. Уже не стать мне Галатеей - внутри пуста...
Радуюсь)
Украинская поэтесса Алена Гетманец перевела "Осколки" на украинский.
Уламки серця
Не стане цілим серце від молінь...
Я плачу, Небо, плач зі мною!
Мені нестерпна ця ясна гладінь
Стерильністю та фальш-голубизною.
Глуши, о, вітре мій, ридання голосні —
З корінням рви дуби, розбурхуй море.
Більш не стояти біля щогл мені
На шхуні, що забула порт покори.
Не знати більш кохання висоти,
Вир радощів і острахів сумління —
Мені б ожити, й нанівець зійти,
До значення, що далі нерозмінне.
О, Господи, дозволь тепер піти?..
© А.Гетманец
О, Боже, можно я сейчас уйду?
Пусть в никуда шагну, но всё же...
Уход всегда на смерть похожий,
на танец босиком по льду,
когда в лохмотья стоп стекло,
и алый снег - горячий, колкий.
А в спину - мёртвых слов иголки.
И прошлое - утиль и лом...
Вокруг клубится чернота
и осязаемо густеет.
Уже не стать мне Галатеей -
внутри пуста...
Душу.
Одним словом
резким
Вы-хо-ло-ди-ло.
Остудило,
приморозило.
Молчу.
Хорошо ,
что так не близко ты.
Потому - не ухожу.