Фонтан умолкнет. Стихнут звуки.
И неба край вплывёт во мглу,
пытаясь в акварельной муке
вплести реальность и мечту
в окутанный багровым вечер.
Туманный призрак у окна,
укутав шалью мрака плечи,
чуть колыхнет завесу сна.
Границы ночи очень зыбки -
вчерашний день, уйдя за грань,
вернулся, словно по ошибке,
и хочет взять с собой герань,
цветущую уже сегодня.

Ажур обманчивой межи
меж завтра и, теперь, намедни,
манит в желанность миража.

Випадкова фантазія (Вадим Друзь)

Фонтан зітхне. Та стихне гомін.
Край неба смерком опливе.
Фантазій вишуканих промінь
у дійсність маревом вплете
неначе чаєм змитий вечір...
Мара на сірім тлі вікна
закутає у присмерк плечі
та ворухне фіранку сна.
Чаруючим фантомом ночі
встановлено хисткий кордон.
Вчорашній день піти не хоче,
герані стиснувши вазон,
яка розквітла вже сьогодні.

Тонке мереживо межі,
між завтра та напередодні,
склика женців до міражів.