.................................................................................................Вольный перевод

На солнце вспышки виноваты в этом, видимо.
Такая боль… А мне носить её — не выносить.
Привет. Скучаю. Дождь тугими нитями
сшивает губы… Мы с тобою в минусе:
ни запятой, ни даже многоточия…
Ах, как же мне завидовали, господи!
Я всё сожгу, сменяю быль на прочерки.
Ты был один в большом печальном городе?
Всё слишком зыбко, сумрачно, обманно, и
мне снится рук твоих тепло… Скажи, зачем я?..
Ревёт сентябрь… Я руки сунула в карманы бы,
но там – ты помнишь? – крошки от печенья…
И между нами пропасть. Почтальоны бы
из писем самолётики наделали…
Дожди. Стихи. И дни такие сонные.
Холодные. Бессмысленные. Белые…

______________________________________

anshe
http://litset.ru/publ/64-1-0-38410

Спалахи на сонці

Напевно, спалахи на сонці винні в цьому, я
не тамую біль і креслю речення.
Привіт. Дощі. Вірші. Сумую. Цьомаю.
Гадала, що на щастя ми приречені
і кожна крапка може стати комою.
Казали:”краще будь предметом заздрощів,
ніж…”, та горять поради Геродотові.
І не мені тепер безмежних радощів,
і не тобі тепер уявних дотиків.
У нас шалений вересень – реве, дощить…
Взуття в болоті, а в кишенях пірваних
сміття та крихти від смачного печива.
А листоноші втомлені між прірвами
з листів зробили літаки приреченим…
Привіт. Дощі. Вірші. Сумую… Вір мені…
( І згасли спалахи на сонці – так, до речі…)