Она надевала платье, чтоб спрятать осколки сердца
и в сногсшибательных туфлях плясала смешливое скерцо.
И в танце несла надменно свою тяжелую душу,
прикрыв откровенным флиртом и шелковой пеной рюши.

Бессонницу (в старой сумке) откладывала на "после" -
туда, где встретятся рельсы с перроном, и встанут подле,
и станет коллоидным время, и все параллели сольются
в ту страсть, что выходит за рамки, придуманных кем-то презумпций.

Заказывала свободу на бонус "сейчас и в вечность".
Фальшивым дыханьем целила израненную сердечность.
В Винде открывала окна, как в солнечной несистеме,
напялив на тело тучи от тысячной эритемы.

В кровать попадала с тенью, и постоянно "валетом".
Фантазии рисовала известным лишь ей трафаретом.
Своей "нелюбви" портреты вставляла в ажурные рамки.
И даже шагая с белых - не попадала в дамки...

Вона...

Вона одягала сукню, щоб прикрити розбите серце,
На дуже високих обцасах танцювала на табакерці.
Вона гордовито несла у танці важенну душу,
Яку прикривали із шовку звабно кокетливі рюші.
Безсоння в туребку від бабці пакувала, щоб трапились потім,
Де рейки зійдуться і станції, якщо не запізниться потяг.
Як стане колоїдним простір, то всі паралелі зіллються
У пристрасть, яка виходить за межі всіляких презумпцій.
Вона замовляла роумінг із акцією на вічність,
Гоїла диханням штучним свою покалічену дійсніть.
ВіндУ прочиняла, як вікна у сонячну несистему,
Напнявши на тіло хмари від частої еритеми.
У ліжко втрапляла із тінню, завше чомусь "валетом",
Творила малюнки фантазій за відомим лиш ій трафаретом.
Своїх некохань натюрморти вкладала у липові рамки,
Коли ж починала білими, - не втрапляла ніколи у дамки.

Лана Сянська