...Ніч як ніч, ліс як ліс, та повітря іскрить пекельністю –
міні-копії зірки Полин полетіли густо…
Це болотні вогні. У минулому – потопельники,
у теперішньому – душі, спраглі до душогубства.
Серед них – світлячок. Не питайтеся, чим приваблений,
бо не він, а до нього страшний інтерес плекає
ця блукальна блакить...
В нежиття – примітивна фабула:
народився; відбився; прибився, та й звик з роками.
Попри біль неясну́, подорожніх у смерть заманює,
справжнім світлом усю недозграю вогнів годує,
бо не можуть постійно палати, мов сонце вранішнє,
ті, у кого всередині зяють недобрі думи.
А відмовить – гудуть: «Пам'ятаєш про наші витоки?
На одне трясовиння працюємо, не пручайся.
Хто ж про тебе подбає, крім нас, дорога сирітонько?»
І – пожадливо творять до сяйва його
причастя...
…Та відрада прийшла – у бідняцькій подобі платтячка
і з очима, в яких блакитніла знайома участь...
І повів світлячок неприкаяну повз лататчини,
і не слухав запалену темряву так рішуче,
ніби й зовсім не був до болотних порядків привченим,
ніби дзвони почув – рятівничі та первозданні...
А на ранок ніхто не знайшов ні його, ні дівчинку.
Тільки дві зайві зірки сховалися у світанні,
на привітному небі відчувши себе не зайвими.
Трясовиння скипіло та булькало злим окропом...
Нині там лиш одна журавлина вогнить незаймано,
а під нею злежався померхло-блакитний попіл.

ША-2018