«Спочатку була простота.»
Річард Докінз

Спершу ти хочеш подобатися усім.
Бути мов квітка, розплескана повесні –
та, що ніколи у спогадах не зів’яне,
сяючи, мов танцівнича пастель Дега…
Кожен тебе на букетики розтяга.
Хто ти? Відлуння з листівок старих різдвяних.

Все від твого обурення затремтить.
Вдих – і пірнеш у піднесений автентик,
втомлять поезію пошуки знавіснілі…
Рідною мовою стане тобі селам.
Втім, в чому сила – не визначиш і сама.
Хто ти? Гібридство конвалій, троянд і лілій.

Знудившись від поверхових людських глибин,
вчуєш, як видасть якийсь там собачий син:
«От би ТАКЕ десь розквітло – було би кльово!»
І у тобі раптом вибухне апогей
чорних тюльпанів, лотосів, орхідей…
Хто ти? Відсутниця. Привид. Смітник фольклору.

Все поглинає виснажлива чорнота.
Ліком лікуючись, ледве повзеш до ста –
і видихаєш чужим забаганкам: «Досить!..»
Вже не потрібні для щастя шипи, казки,
лагідні відьми, жорстокі садівники…
Хто ти? Гусимка звичайна. Арабідопсис.

Ось простота, із якої ти почалась.
Ось дух новаторства, ось твій квиток на Марс,
ось нетерплячий до зорь корабель космічний.
Вчений в халаті спитає: «Зіграймо в гру?»
Втім, він насправді посадить в надійний ґрунт.
Хто ти? Всесильна. Тільки тримайся міцно.