І я, ось, начебто не пам'ятав, та де ж, ти, де ти?
Та й відсував в слова, в діла. До того ж малі діти... Коханка. От життєбуття - тут спробуй, відірвися, так трахне в лоб - засвоїш вмить, оці от, теревені ...
А от вночі, та замість сну, у стогоні жалю, я згадував нелюб свою і разом з нею жив ... Я плив туди, де не було тим пристрастям моїм, межі....
І в знов згорав, як в давнину. Летів і розумів, що, не було ну, не було, ніяких псячих сил...
Утримати тебе у жмені. Розкрив долоні, і... Нема! Я здох — прости, прощай ..., Цей прощавай, він, як лишай, стригучий в смерть мою.
Дожив… Світанок… П'ю свій чай. Курю. Та щось жую... От, достобіса! Доста, доста!!!
І раптом, діти ж, діти!
Та, спазм, пішла. Пішла, ПІШЛА...
Нема тебе на світі.
Опубликовано: 09/07/21, 19:04
| Просмотров: 561
Загрузка...
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
