Ранок спалахнув сліпим дощем.
Різнобарвне диво сяє раннє.
Вголос заклинаю:"Лий іще!
Я повинна визначить бажання.
Те, одне-однісіньке в житті,
незвичайне, не просте, священне.
Мала стільки вже, але не тих -
доленосних не було у мене."

Та замовк, скінчився, відзвонив,
більше не летить бурштин прозорий.
Сивий морок... Боже, борони....
Вже зітхають хмари, наче хворі.
Буде злива чорна і страшна.
В час лихий, бува, таке насниться -
вік мені тужити край вікна
без бажань, неначе у в'язниці...

© Copyright: Strega, 2021 https://stihi.ru/2021/09/22/5067
Свидетельство о публикации №121092205067 22.09.2021 15:14

Фото авторское