[color=green]
Талан згорів у полум'ї спиртів.
- Гик!
Не виражаючи ніяких відчуттів.
- Гик! –
Щоб вижити, потрібно було вранці
все це
стягнуть з лиця…

І до кінця!
Розсовуючи губи в
– Чи-і-з! –
та очні яблука пустивши зверху вн-и-и-з,
- Гик! – обминаючи немов у тісті щоки,
Та язиком важким, як бовкалом при клацнувши,
на всі чотири боки,
цідити, зуби крізь,
луду змертвілого сучка,
щоб звузить в жах застиглої зіниці…
Квадрат.

І доки
– Гик! – виходити на вулицю, хоч так,
– Гик! - було не можна, аж ніяк…

Бо…

Як…

Як від собак…
Скажених…

З переляку кожен в знов зустрінутих
– Гик! – шарахавсь…

Та, доволі…

Контактувати й зі мною приречений,
сунув в долоню гривню, долар, єну, і…
– ГИК! –
відплигував, щоб воші не нахапати.
Та,
О-о-от…

Як
похмелившись…

А після дозою добової залившись.
По саму пичку…
ЗДОГАДАВСЯ!

Що…

Потрібно було зачинять з кінця,
як звично,
заміс благопристойного обличчя!