Гачкує час на серветці долі
узори різні: дрібні, великі...

А я пригадую, як до школи
ходила в братових черевиках.
Як рвались нитки надії й віри,
роки летіли вперед нестримно.
В багатті правди брехня зотліла,
де я блукала чужа й безкрила.
Та знов манило в польоти небо
і я зривалась жертовним листом.
Давалось часто лиш по потребі:
життя навчало біблійних істин,
коли безпечно брела краями -
гніздо бажала пошвидше звити.
Тягнулась серцем у дім, де мама
варила батьку компот із вишень.

Гачкує осінь дорогу в зими,
де в рідній хаті завжди спокійно.
Та з кожним кроком душею стину,
лиш би удома не ждав покійник.