Звездами стылыми падают яблоки, катятся по траве... Осень блуждает по саду растрёпанной - ветер кружит в голове. Листья к ногам ее жмутся испугано, шепчут:" Прощай и прости..." Предана летом, растеряна улица - плачет в немой пустоте. Слезы горьки, как любая иллюзия, в серое красят дожди.
Яблоки падают прямо в ладони мне, крохи ища теплоты...
Зорями хворими падають яблука, котяться по траві.
Осінь розхристана поміж дерев блука – вітер у голові. Листя до ніг перелякано тулиться, шепче: «Прощай…Прости…» Зраджена літом, розгублена, вулиця плаче від самоти. Сльози – гіркі, як надії нездійснені – сірим стають дощем.
