У жоржинний туман люблять пишно зайти,
а виходять – хто з чим.
Небокрай листопадний, здається, завжди
метеорно дощить
так, що плаче в своєму сузір’ї Персей.
Зачіпа за живе,
що поступлива осінь, забувши про все,
поторочно живе
там, де золото вересня сіють із рук
і дорослі, й малі…
Завмирають смішні комашинки розлук
у янтарній смолі,
а далеко у світі лісних сновидінь
вовченя молоде
між пастками тоненьких наспівних льодів
на побачення йде.

2013-2017