Литсеть ЛитСеть
• Поэзия • Проза • Критика • Конкурсы • Игры • Общение
Главное меню
Поиск
Случайные данные
Вход
Рубрики
Поэзия [45569]
Проза [9075]
У автора произведений: 29
Показано произведений: 1-29

ПЕРШИЙ ПІСЛЯ БОГА
(монолог із Віршиком та Квітами)

Дійові особи:

П л а к у ч а В е р б а – гарна, інтелігентна, з червоним зашморгом на шиї
В і р ш и к – учорашній, недовершений
К в і т и – найрізноманітніші, кімнатні, божественно прекрасні; весь час хвилюються про свою улюблену господиню

Погожий літній ранок. П л а к у ч а В е р б а з червоним зашморгом на шиї стоїть на столі і діловито видивляється, куди б почепити інший кінець мотузки. Жартома це вона робить, чи всерйоз – незрозуміло. Жодного мелодраматичного прояву в її обличчі не спостерігається, а як заговорила, то в голосі так само - жодного натяку на драматичні нотки. Аж ось, несподівано, завітав до неї учорашній недовершений В і р ш и к.

П л а к у ч а В е р б а. Віршичок... Учора я не дописала... Хто ж тебе допише, крім мене? (Зосереджується).

В і р ш и к. Сьогодні день такий, як і завжди.
Сумніший трохи, бо скінчилось літо.
В букетах знов перемінились квіти –
Тепер зірки попадали в сади.

П л а к у ч а В е р б а (іншим тоном). Він був першим після Бога!.. Чомусь закохані жінки завжди так це усвідомлюють: перший після Бога. Не більше і не менше. Він мені – сонце, він мені – небо. А мене прозвав Плакучою Вербою – прізвище сподобалось... Та й Вербна неділя була ще... (Зосереджується.)

В і р ш и к. Навмисне не займаю Інтернет.
Твій сайт застиг десь на травневій ноті.
Несе тебе авто, літак чи потяг
До невідомих, геть чужих планет.

П л а к у ч а В е р б а (до Квітів). Я знаю, що ви мені скажете: не можна власною душею розчинятися в іншій людині. А хто це знає напевне? Досконало? Доконче?! Хто?! На яких скрижалях це все написано? У яких бібліях-літописах? Покажіть мені!
Нема. Ніде. От. То – замовкніть, шановне панство. І не базікайте. Мовчіть і сопіть собі у дві дірки. Дихати всім дозволено. Богом.

В і р ш и к. Скажи мені, чи є там цвіркуни?
Літають ластівки? А спека пахне сіном?

П л а к у ч а В е р б а. Ти був перший після Бога. Чуєш мене? Не смійся. Не за числом - за значенням. (Присівши, до найближчих Квітів.) Тільки - де подівся той Бог? Якщо все сталося так безглуздо? Бог цього допустити не міг. Значить, він десь подівся. Куди? Поїхав у відпустку? До сузір’я Андромеди? За профспілковою путівкою, на санаторне лікування? Ні. Мабуть – у відрядження. До Тільця? Або ж – до Терезів? Ні. Напевне, Матір Божа захворіла. Провідує стареньку. А де вона у нас? Вибачте. Фантазії не вистачає. (До інших Квітів). Юродство? Жарти? Святотатство? Ні!!! Це – мій біль. Це мій біль свердлить мозок мій нещасний. Не серце, не душу. Їх уже нема. Залишився мозок. От біль його і свердлить. Поки не доконає.

В і р ш и к. Скажи мені, чи є там цвіркуни?
Літають ластівки? А спека пахне сіном?
Чи та планета вже вагітна сином,
Що то на нього вкажуть: «Розіпни!»?

Не знімаючи зашморгу, В е р б а злазить зі столу, механічно поливає якийсь вазон і до нього ж таки, до вазона, довірливо звертається.

П л а к у ч а В е р б а. Отже. Він був перший після Бога. Не такий вже і красень. Але з тих, хто конче подобається жінкам. Це тепер модно називати харизмою. Не сказати, щоб найрозумніший, але, безумовно, - безмірно талановитий. Ну... гроші мене не цікавили ніколи, але й тут зобиженим не був.
«Чорнії брови, карії очі, темні, як нічка, ясні, як день...» - оце вам картинка. За ті очі по цей день тріпочуть серця і дівочі, і жіночі. Отакі очі. Дякувати мамі й тату. І – Богові, звісно, Богові.
Як мене кидає від одного берега до іншого. Щойно глузувала, тепер – дякую. Ще одна дірочка у мозку.

Хотіла пройти на кухню, зачепилася мотузкою за ніжку стола, мало не задихнулася і водночас ударилася лобом об двері.

П л а к у ч а В е р б а. С-с-с. Кляті двері! Тепер синець буде. Боляче-боляче-боляче... Тільки тепер ніхто не спитає: звідки синець? І не пожаліє. І не поцілує. Кляті двері. От вам, от вам. Швидше холодну залізяку якусь!.. (Знаходить та прикладає праску до лоба.). А-а-а. Так легше. Але синець буде все одно.
Що робить мишеня, якщо йому наступили на хвостика?
Що робить тигр, якщо його вкусила бджола, вкусила,... наприклад, за ніс?
Що робити мені за відсутності Бога?
Одна розумна людина сказала: якби Бога не було, його мали б вигадати.
А першого після Бога? Так само? Вигадати?
Яке казкове безглуздя. Вигадати. Вигадати. Все, що завгодно. Як можна вигадати кохання? Там, де його нема? Це ж не комбайн. І не комп’ютер. Це – не парфуми, не шопський салат, не «радіо шансон», врешті, чорт забирай!
Як можна вигадати такі очі?
Гаразд, очі, можливо, ще якось можна.
Падлюче безглуздя.
А погляд?! Як можна вигадати погляд? Погляд, сповнений кохання, за відсутності кохання. Ну, я так і знала. Божеволію. Вочевидь, це цілком закономірно. (Зосереджується.)

В і р ш и к. Чи вистачить повітря та води?
А чи не потерпає твоя воля?..
Вчорашнім вітром зламано тополю...

П л а к у ч а В е р б а. Мабуть, збоку спостерігати досить смішно. Взагалі, якщо не перейматися, божевілля – це дуже смішно. Цирк безкоштовний.
Відтепер я ніколи не бачитиму тебе. Так само, як Бога. Тепер ти на Нього зовсім схожий. Якщо не зважати на всі Його портрети. Тобто, звісно, - ікони.
Образи. Такі вони різні. А очі – одні. Чорні очі. І погляд... Так от звідки цей погляд.
Цікаво. Де навчають на Бога? І як довго? І чи беруть туди жінок?
Безглуздя! Це був погляд Казанови!
Чим? Чим іще ви зможете пояснити це одностайне жіноче божевілля?
Перший після Бога. Перший після Бога. Перший... Стривайте. То, може, саме Казанова і є той самий перший після Бога? Не архангел, не апостол, не пророк...
Бо-же-во-лі-ю.
Де ти тепер? Їдеш? Летиш? Пливеш?

В і р ш и к. Несе тебе авто, літак чи потяг
До невідомих, геть чужих планет?

П л а к у ч а В е р б а. (знову видравшись на стіл) Ти ніколи не любив потягів. Ніколи. Навіть комфортні та чистенькі СВ. Пароплави також були не до вподоби. Тебе одразу починало канудити.
Літаків ти не любив так само. Але вони були найзручніші. Все так швидко, чемно. Напої, стюардеси. Сів, журнальчик розгорнув, очима пробіг, дивишся – уже на місці. А найкраще – це твій улюблений «мерс». Чомусь мені він нагадував «воронок». Чорний-пречорний-пречорний. Він так вилискував на сонці! Розумію: він завжди забирав тебе від мене назавжди. Кожного разу – назавжди! Щоразу я помирала від розпачу. (Намагається закинути кінець мотузки на якийсь невидимий гак – марно. Врешті, мотузка боляче поціляє її в око). Ой!.. (Кричить). Ви що, змовилися всі нині?!..

В і р ш и к. Вчорашнім вітром зламано тополю...

П л а к у ч а В е р б а. Кохання... Є люди, яких це почуття не поцілило жодного разу в житті. Вони відносяться до розумних. Тому усіх закоханих вважають несповна розуму. Вони ніколи не були нещасними. Мабуть, щасливими – також. Взагалі що таке щастя? Його можна помацати руками, роздивитися очима, спробувати на зуб? Га?
Закоханих, так само як прокажених, треба позганяти у резервації і тримати, не випускаючи, щоб не заважали розумним людям жити нормально! – Найголовніше гасло всіх розумних.
Кохання – це ненормально. Знаєте, як, зазвичай, двоє знайомих зустрілися. Один в одного спитали: як життя? Один одному відповіли: нормально. І – побігли далі. Нормально – значить без кохання.
Без кохання – значить без Бога. Бо його так само не видно, не чутно, не можна ані помацати, ані скуштувати. Класно. Бога нема, кохання нема. Всі розумні. Живемо нормально.
Без-глу-здя...
Є хто живий? Кому болить? Хто має сльози? Хто має посмішку? Оту саму, що відрізняє Джоконду від неДжоконди? Загадкову і незрадливу одночасно. Якщо ви вірите у це. Якщо ви вірите у розпач без цього. Якщо ви хоч у щось вірите у цьому безглуздому світі... (До дзеркала.). Ну що ти на мене так жахливо дивишся? Я тебе не знаю і знати не хочу, бо ти – невдаха. Недотепа. Навіжена. Тьху на тебе – от хто ти! Ну от, що маєш робити, - витирай люстерко кожного дня, бо запльоване. Запльоване люстро – спаплюжене люстро. Впевнена. (Бере ганчірку і витирає дзеркало) То – три, три, три. Негайно і до нестями. Якщо у тебе є кохання, то так бажають твоєму коханню: негайно і до нестями. Якщо нема кохання – плюй у люстерко і три його. Негайно і до нестями. Бо більш не маєш що робить. Плюй і витирай. Плюй і витирай.
Годі. Годі. Ну, годі вже!
Він був першим після Бога. І для нього було підготовлено планету, що то на ній він стане богом. Бо ж поганий той візир, який не прагне бути султаном.
То, мабуть, та планета вже вагітна? І їй не обминути тих чорних очей. Так само, як і мені. Хоч я і не планета.
Лети, мій милий, їдь, пливи. Полинь, мій коханий. Стань богом. А я молитимуся, щоб тебе не розіп’яли. На горі, на хресті, просто неба. Стань їм там хлібом та вином. А я тут молитимуся, щоб вони тіло твоє не роздерли на шматочки, аби просто втамувати голод і спрагу. Одвічні голод і спрагу. Довічні голод і спрагу. Стань натурником для їхніх образів. Стань...
Господи, невже Ти маєш пекло ще й на тому світі? Невже воно пекучіше за пекло на цьому? (Чутно пронизливий звук з вулиці.).
Що це так прикро дзижчить? На всю вулицю і крізь моє серце?
А-а-а... Пиляють.
Вчора буря була. Тополя впала. Невблаганна стихія згубила столітню деревину, яка сягала вище за дев’ятий поверх. Одна деревина – а ніби невеличкий гай. Тепер – пустка. Так, більше ніщо не затуляє світло перед вікном. Розкрилися обрії, перспективи... Пустка. Від пастки відрізняється всього однією літерою. То перспектива є пустка, чи пастка? Мабуть, що двоє в одному.
...І дощ був. Та дотепер все прочахло. Ніби нічого не було.
Що робить мишеня, якщо потрапило у зливу?
Що робить тигр, якщо йому треба перепливти океан?
Що робити мені за відсутності Бога?
А коли вони там тебе розіпнуть, бо, молись не молись, а таки розіпнуть, де ти воскреснеш? Боже мій ненароджений, де ти воскреснеш? Тут, чи знов-таки там?
Ти ніколи не казав мені цього, але я завжди дуже добре усвідомлювала, що саме найбільше дратувало тебе в мені: я продовжувала мріяти про тебе і чекати тебе навіть за твоєї присутності. Я звикла мріяти і чекати… І молитися. Коли ти був поряд, коли ти був далеко… Молитися за тебе… Що маю робити тепер? Молитися Богу за бога?
Все нагадує про тебе. Пісні, вірші, птахи, дерева, квіти, люди, люди, люди, люди, люди… О Боже, як багато вони говорять. Про що і навіщо – ніхто не знає. Ніхто. І Бог не знає. Навіщо так багато базікати про ніщо?

В і р ш и к. Сьогодні день такий, як і завжди.
Сумніший трохи, бо скінчилось літо.
В букетах знов перемінились квіти –
Тепер зірки попадали в сади.

П л а к у ч а В е р б а. Пам’ятаєш ту гілочку вишні, що розквітла взимку на моєму підвіконні? У звичайній скляній пляшці.
Ти спитав тоді: а вишні будуть?
А я відповіла: будуть, якщо бджоли прилетять.
Тоді ти вказав за вікно, де поволі кружляли сніжинки, і додав: от тобі бджоли.
Я сказала: хіба бджоли бувають лінивими та байдужими?
А ти продовжував: білі та пухнасті.
Я: мабуть цього замало, щоб дозріли вишні серед зими.
Ти – посміхався. І, посміхаючись, дивився у той самий сніговий вирій крізь гілочки квітучої вишні…
…Чи є сніг на твоїй планеті? Чи співають птахи? Чи приходить після зими весна? А тоді – літо?
Ти так любив пахощі літа: соснова смола, що розтала на сонці, різнотрав’я з луків, а ще краще – сіно, як його перевертають на покосах, солодкий липовий цвіт…
Чи гуркочуть там грози? Чи буває шторм на морі? Чи високі гори? Чи… чи… чи…
Чи кохає вона тебе, як я тебе кохаю? Чи мріє, чи чекає, чи молиться? Чи не забуде, як я не забуду?
Що робить друга мишка з безкоштовним сиром з мишоловки? З’їдає біля трупика першої мишки? Чи деінде?
Що робить тигр, як йому набридає його тигриця? Чи йде від старшої до молодшої?
Цікаво… Де Бог, коли його нема?

Ще і ще раз закидає мотузку на невидимі гаки й перекладини – аж, нарешті, вловлює дивовижний аромат життя і бачить зблизька свої улюблені К в і т и.

П л а к у ч а В е р б а. Квіти всихають… (Хутко зістрибує зі столу, хапає лійку і кидається поливати Квіти.) Господи, скоріше, полити! Отак. Отак. Нічого, рідненькі мої, відійдемо. Оклигаємо. Тебе переставимо. Тебе... тебе підв’язати... Десь у мене була гарна кольорова мотузка... А! Ось вона. (Знімає з шиї зашморг, розплутує його, підв’язує Квіти.). Отак, отак підв’яжемо... А ти чому такий сумний? Сухе повириваємо, повичищаємо, повикидаємо. Поглянь, як гарно... Що ти на це скажеш? Тобі легше? Правда ж? А ще побризкаю. Отак і отак. От бачиш, от бачиш, ти вже посміхаєшся. Як просто бути богом для квітів...

В і р ш и к (склавшись остаточно).

Сьогодні день такий, як і завжди.
Сумніший трохи, бо скінчилось літо.
В букетах знов перемінились квіти –
Тепер зірки попадали в сади.

Навмисне не займаю Інтернет.
Твій сайт застиг десь на травневій ноті.
Несе тебе авто, літак чи потяг
До невідомих, геть чужих планет.

Скажи мені, чи є там цвіркуни?
Літають ластівки? А спека пахне сіном?
Чи та планета вже вагітна сином,
Що то на нього вкажуть: “Розіпни!”?

Чи вистачить повітря та води?
А чи не потерпає твоя воля?
Вчорашнім вітром зламано тополю...
Сьогодні день такий, як і завжди.

Завіса.
Пьесы | Просмотров: 463 | Автор: Марусенька | Дата: 08/04/18 11:23 | Комментариев: 0

Вам за любовь простится всё, поверьте.
Она – сильна, она сильнее смерти,
Сильней войною кованых сапог,
Морозов и ветров, отчаянья дорог.
Она – мудра. Мудрее всех гуру,
Пророков и вождей. И солнце поутру
Она затмит легко своим сияньем.
Она – наградою. Она же – наказаньем.
Поэзия без рубрики | Просмотров: 266 | Автор: Марусенька | Дата: 31/03/18 12:57 | Комментариев: 2

Я – женщина, и потому
Выпрашивать любви не стану,
Тираном будь или Титаном…
То и другое, по всему.
Я – женщина, я – нелогична,
Но и шучу всегда всерьёз.
В плену эмоций, чувств и грёз,
Я – круглосуточно – о личном.
Мне совершенно дела нет,
Кто нынче – «виги» или «тори»,
Ведь у меня – своя Love Story
Из огорчений и побед…
Земля и лодка у причала,
Плоть и невидимый эфир,
И жизнь, и смерть, война и мир –
Я. Женщина. Всего начало…
Поэзия без рубрики | Просмотров: 329 | Автор: Марусенька | Дата: 10/03/18 23:55 | Комментариев: 4

«Дом Периньон» стрелял,
И устрицы визжали.
На волосах сияли жемчуга,
А в перстне – бриллиант.
И на крыле рояля
Опущенном
Молочных роз стога
Роняли лепестки.
Жёг свечи вечер.
Разбит «на счастье» с кашею горшок.
Гремела музыка,
Лились медово речи,
Из туфли кто-то пил «на посошок»…
Летел букет в толпу
Хмельных подружек,
В холостяков –
Подвязка тонких кружев…
Нет жениха с невестой –
Вечен муж
Жене…
...............................
Ту осенило: нет же груш,
А ведь заказывали!..
………………………
Если нет таланта
Плести интриги,
Не пеняй официантам.
Твердые формы (запад) | Просмотров: 425 | Автор: Марусенька | Дата: 29/11/17 16:16 | Комментариев: 2

Всё так же высится Говерла,
И у подножия её
Жива убого баба Вера,
Полощет старое бельё.
И солнце катится, как прежде,
На запад, и леса шумят,
Не спит сестра её Надежда,
Должно быть, возраст виноват.
И первой, и второй сивилле
Причёской – снег, неведом смех:
Вчера Любовь похоронили.
Она была моложе всех.
Поэзия без рубрики | Просмотров: 343 | Автор: Марусенька | Дата: 05/02/17 19:32 | Комментариев: 3

Условность рубежа меж сном и бденьем –
Материки в изгибах берегов
Рвёт – обоюдоострым сожаленьем –
На мелкие клочочки островов.
И жизнь не остановит ни мгновенья:
Всё больше – на бегу, не на ходу…
Когда ж Вы потеряете терпенье?
Когда же я терпенье обрету?
Нет устали в судеб самосожженье:
Летят в огонь отжившие листы –
Так осень дарит нам опустошенье,
Чтоб новой мы исполнились мечты.
Поэзия без рубрики | Просмотров: 337 | Автор: Марусенька | Дата: 25/09/16 12:48 | Комментариев: 0

След в след, из улицы в проспект,
И – далее, по переулкам…
А всё соединенья нет
Ни снам, ни сценам, ни прогулкам.

Но нагость душ, что всем видна, -
Углом прямого отраженья
Любви - звучит. Из сна... Со дна…
Высоким света разрешеньем.
Поэзия без рубрики | Просмотров: 328 | Автор: Марусенька | Дата: 28/08/16 19:54 | Комментариев: 0

Всё чаще ангелов рисуют облака:
Днём – белых, на вечернем небе – синью…
Кончаются внезапно отпуска.
Рассерженно. Жестоко. Некрасиво.
Садится снова солнце в край земли.
И нет в лесу цветов, ни земляники.
И засуха купается в пыли,
А дождь – в грязи, а расставанье – в крике.
Поэзия без рубрики | Просмотров: 416 | Автор: Марусенька | Дата: 28/08/16 18:55 | Комментариев: 6

Никаких подворотен, ворот, проходных дворов,
Ни одной колеи, где б плющить пивные крышки,
Только улицы без надписей, строения без номеров,
Да шоссе в паутине трещин терпит покрышки.
Стая старых ворон квартирует на тополях,
Голубиный гром - о жесть козырьков балконных,
Там – высотки, где васильками глазели поля,
А где яблоки в осени прели – железобетонно.
Только-только сбреют с уличных лиц дерева,
И в асфальт упрячут концы спорышей-пыреев,
Я исчезну отсюда, схватив напоследок слова
О любви, похожие на избежавших смерти евреев.
Поэзия без рубрики | Просмотров: 451 | Автор: Марусенька | Дата: 26/01/15 01:47 | Комментариев: 2

Комками твёрдыми – земля. И – льдом до дна – вода в пруду.
Сначала срубят тополя, а после – яблони в саду.
Топить-то надо. Чтоб дожить. Ау, ау!.. Весна, весна!..
Точит коварные ножи – день-ночь – холодная война.
Но чайник – весело свистит. И – «зимний сад» во всё стекло.
Пускай судьба меня простит, а – к Вам опять не повезло.
Поэзия без рубрики | Просмотров: 488 | Автор: Марусенька | Дата: 15/10/14 00:22 | Комментариев: 2

Осень, гляди, собрала всё золото,
Может приисков, может побед.
В объятьях природы - и старцы молоды.
Румянец детства – осенний цвет.
А лес замечательно стресс снимает.
От малого огнища – сильный жар.
Когда-то сезон открывался в мае,
Заканчивался в ноябре… Как жаль,
Что рушатся миры - и пространства,
И времена – о единственность дня.
Играют поборники постоянства,
Проигрывая. Субъективно хранят
Тела и судьбы – цели и смыслы,
А всё, что есть – это вдох и свет.
Проснулся - жив – появились мысли.
В сиянии дня – не бывает лет.
Сегодня, сейчас, позабыв про завтра.
Не потому, что может не быть
Его. Просто… сегодня – жарко,
И - рядом, кто продолжают жить.
…Воланчик – в ракетках – казался умножен.
Народ жалел, что гитары нет.
И волосы дымом пропахли, и кожа
Лица обветрилась, и сюжет
Утерян некий – записывать нечем.
Пустой, стало быть, коль не вовремя «всплыл»…
Лавиной грусти нахлынул вечер.
Да, был ли день-то? Пожалуй, был.
Лирика | Просмотров: 462 | Автор: Марусенька | Дата: 12/10/14 22:12 | Комментариев: 0

Воздвиженье.
А крест – животворящий.
Проникнут
Человеческим теплом
Живого Бога,
Что - свободы пращур…
Но,
Кто с Живым сидели за столом,
И те,
Кто вслед Распятию писали
Всё,
Как истолковал «смиренный» мозг,
И те,
Кто над могилою плясали,
И те,
Чей глаз сквозь соль смотреть не мог.
Не поняли,
Скорбя или ликуя,
Его единственный
И столь бесценный дар.
Свобода.
От фанатов и холуев,
И судей, и судеб,
И догм, и свар.
Свобода.
Быть, творить, любить. Навеки.
Свободен казни крест.
И – в рабстве человеки.
Проза без рубрики | Просмотров: 507 | Автор: Марусенька | Дата: 27/09/14 21:53 | Комментариев: 0

Не всякому богу место в раю –
Тому, кто выберет рай.
Кому-то нравится на краю,
Кому – заступить за край.
И выход не каждая кажет дверь.
Искусно рисует враг
Двери. Среди находок-потерь
Не всяк согреет очаг…
В ночь, из утра, наоборот -
Дверь. Выходом в рай,
Или из ада. Кто их поймёт?
Ищи. Выбирай. Открывай.

Когда-то – гений или обормот –
Назвал всё игрой… Играй!
Проза без рубрики | Просмотров: 634 | Автор: Марусенька | Дата: 27/09/14 16:51 | Комментариев: 0

Ослышалась, нет ли:
Скрип
Повешенной петли…
Шёлк,
Ужели искусственный?
Палач,
Плач,
Если чувствителен,
Стони,
Если чувственный.
Жизнь.
Удивительна?
Возможно.
Осторожна?
Вряд ли.
Губительна?
Зрительно.
Отчего же
Шёлк её качается?
Дверь открыта.
Лампа не включается.
И - не то,
Чтоб думы не грустны,
Всего -
Не веселы.
Тьмою – тесно.
Кто?
Петлю повесил.
Крюк – по центру.
В углу
Раскладушка
Подушек
И одеял.
Стопки, тюки, газеты.
В дверь –
Вид на клозет.
Стол
С балкона достал-
а. Стула нет.
А петля скрипит –
Повесил -
Не плотник -
Неплотно.
А эта…
Масло опять разлила.
Скрипит –
Не смазать.
Совсем не спала.
Поэзия без рубрики | Просмотров: 440 | Автор: Марусенька | Дата: 24/09/14 23:50 | Комментариев: 0

Как заморское масло Ши
Тает в пальцев прикосновеньи…
Я пишу в кромешной тиши,
И лечусь от врождённой лени.
Нет – ещё желудок «шалит»,
И губы так «обнесла» простуда,
Что они теперь – как у Джоли.
В общем-целом - немножко худо.
Да к тому ж - из рванья облаков,
Над асфальтом, до брызг намокшим,
Бог Ярило катится в рощу -
Там, похоже, осенний альков
У него. Станут ночи дольше.
И короче… строчки стихов.
Поэзия без рубрики | Просмотров: 374 | Автор: Марусенька | Дата: 24/09/14 18:46 | Комментариев: 0

Неприметен плащ у Казановы,
И конечно – не спасёт в метель.
Но житейской мудрости основы
Вышибает трепетная цель.
Кажется, что все пропеты стансы,
Гнан гекзаметр за речитатив.
Право, чтоб однажды не остаться,
Дорого не стоило - прийти.
Поэзия без рубрики | Просмотров: 472 | Автор: Марусенька | Дата: 17/09/14 14:54 | Комментариев: 4

О, одиночество, что «подхватила» душа!
Неизлечимо. Ни доктора нет, ни лекарства.
Ни за коня, ни за золото, ни за полцарства.
Ни отодрать, ни отмыть, ни убить, ни сбежать.

Так и томишься в жару бесконечных мает,
Словно в печи чугунок с молоком и картошкой.
Толст или худ – всё равно - это только обложка,
А содержимое - испепелилось на нет.

Стонет сквозняк, превращаясь – воронкою – в смерч.
Втянет - сглотнёт, поглощая и звуки, и краски.
Сгинешь бесплодно - останется глупая маска...
Ни удивленья, ни радости ей не сберечь.
Поэзия без рубрики | Просмотров: 583 | Автор: Марусенька | Дата: 11/09/14 19:53 | Комментариев: 9

Терракотовая лошадь. Никакая не гнедая.
Сено стелено на камни. На копытах нет подков.
Нет узды и нет попоны. И ни разу не седлали
Терракотовую лошадь. И пугается гудков.
Нету гривы, куцый хвостик. Мокрый блеск у терракоты.
И четыре длинных ножки разъезжались пять минут.
Кабы выпало быть птицей, называли б желторотой.
Терракотовую лошадь жеребёночком зовут.
Поэзия без рубрики | Просмотров: 477 | Автор: Марусенька | Дата: 10/09/14 01:23 | Комментариев: 8

Белоколонный мрамор -
На фоне августа моря.
Кожа водой сомлела -
И надушилась солнцем…

…Заговор плесени камер
Сдобрен затхлостью горя…

Кто улететь хотела -
Сделалась колокольцем,
Дробно звеня крылами
Над изумрудным покосом.

Факта внутри - посевы
Нового любопытства…

Маслятся похвалами
Обещания косы -
Маются королевы
Страхом иезуитства.
Поэзия без рубрики | Просмотров: 437 | Автор: Марусенька | Дата: 04/09/14 15:55 | Комментариев: 0

Ещё чуть-чуть, совсем немного
Осталось: листья в слитки сплавить,
Алмазно вымостить дорогу
И ель верхушкой "озаглавить".
Умыть окно, расставить свечи –
Эх, вот и новогодний вечер!
2.
Одну, подкуплена улыбкой,
Я не спасла от суицида,
Другой - твердила об ошибке
Лекарствам верить. И обида
Её легла под рыжий холмик…
Нет, чтоб свои проблемы вспомнить.
3.
Дальний угол шифоньера
Платьице из крепдешина
Скрыл. Давно его премьера -
Сразу, следом за пошивом -
Состоялась, очень пышно:
Моя мама замуж вышла.
Поэзия без рубрики | Просмотров: 418 | Автор: Марусенька | Дата: 03/09/14 01:40 | Комментариев: 0

Мой смертельно "печалью простуженный разум",
Погружаясь в агонию мрачных картин,
Конвульсирует в ритме восточного джаза,
Остывает, оставшись один на один
С геометрией биологических штормов
И гастритом бордово означенных штор.
Он всегда ненавидим был аркушным кормом
В переплётах изящных классических гор.
Да пребудет рапана спираль ему ракой,
А затем - поглотит его лунная пыль…
Потерявшая разум, завою собакой
О любви - в наплывающий автомобиль.
Эпитафии | Просмотров: 641 | Автор: Марусенька | Дата: 28/08/14 22:27 | Комментариев: 0

Как, сквозь поленья, алчно, "растёт" огонь многоязыко,
дико,
облизывая в угль деревьев плоти -
радуйтесь пока живёте!
Как волны, что о скалы бьют плоть свою - в брызги,
под чаек визги,
и, стекая, вновь берут разбег -
радуйтесь! У плоти краток век…
Поэзия без рубрики | Просмотров: 427 | Автор: Марусенька | Дата: 21/08/14 14:57 | Комментариев: 2

Как-то раз, случайно,
Номером ошибся.
Кто ответил – тайна,
К голосу – «пришился»:

Бархатные ноты
Вмиг очаровали –
Яды-антидоты
В них чередовались.

Лёгкое кокетство,
Милая насмешка…
Выяснил соседство –
На квартал пробежки.

Анекдотец кинул –
Чисто для затравки…
Глядь – и час уж минул.
Вдруг – наводит справки:

Социальный статус,
Уровень зарплаты,
Лысый ли, косматый,
Про авто и хату…

«Образ» - диктатуру
Предлагал рассудку!
«Нееее» - подумал – «дура».
И повесил трубку.
Поэзия без рубрики | Просмотров: 411 | Автор: Марусенька | Дата: 20/08/14 22:46 | Комментариев: 0

Тянется, тянется день – ни валко, ни шатко,
Новый день, я - прежняя в нём, и другая.
Так же всё - не ворую ничьих недостатков,
Просто где-то с кем-то в них совпадаю.
Снова частицей маленькой в дне останусь,
Выплеснув его или выпив залпом.
Дня на дне, ничком, белеет мой парус –
Пьян отсутствием бурь. Ни шатко, ни валко...
2.
Пыльным розам августа не запретить мечтать
О соловье умолкшем, не прогремевшем ливне.
Осени дней неумолимо движется тать,
Клин любви вышибая неверности клином.
Недорослем-котёнком август урчит в ушко,
Ластится пушисто, тепло, коготки запускает
В кровегонную мышцу… ритмично, легко…
И она, протекая, в такт изнемогает.
Лирика | Просмотров: 510 | Автор: Марусенька | Дата: 19/08/14 20:25 | Комментариев: 4

Люблю. Полной луной украден мой сон.
Люблю. Тонут в рассвете цепочки огней.
Люблю. Эту бессонницу в унисон
Люблю, прощаю и благодарна ей.
Люблю. Перекрашено солнцем лицо -
Люблю - тело, волосы и глаза…
Люблю. Из чёрных ягод - ало винцо -
Люблю – теплокровна, должно быть, лоза.
Люблю. Все поцелуи наперечёт
Люблю. Бессонница, скоро вставать…
Люблю. Всё же хочу ещё –
Люблю – «непрямо» в сердце поцеловать.
Поэзия без рубрики | Просмотров: 818 | Автор: Марусенька | Дата: 14/08/14 23:53 | Комментариев: 79

Когда меня спросят, чем я занимаюсь в этой жизни,
Я отвечу: смотрю на дверь.
Когда меня спросят, зачем я пришла в эту жизнь,
Я отвечу: пришла к двери.
Когда меня спросят, что мне нравится в этой жизни,
Я отвечу: стук в дверь.
Когда меня спросят, что я больше всего ненавижу,
Я отвечу: что дверь заперта.
Когда меня спросят: что же особенного в этой двери,
Я отвечу: за нею тот, кого я люблю…
……………………………………………………………
Когда меня спросят, зачем я пришла в эту жизнь,
Я отвечу: дверь отпереть,
Не то – сломает плечо.
Лирика | Просмотров: 576 | Автор: Марусенька | Дата: 14/08/14 16:30 | Комментариев: 13

Сердце жалобно пощады просит,
Боль хлебая день и ночь подряд.
Хочется нетбук о стену бросить,
Только он ни в чём не виноват.
Лгут часы, линялый август душит,
И такая в доме тишина,
Что порой закладывает уши.
Пол, окно, стена, стена, стена…
Потолок. За двери – хода нету.
Только клавиши – лазейкой в Сеть.
Прошепчу: «Карету мне! Карету!»
И: «…тебя не видя, умереть».
Лирика | Просмотров: 516 | Автор: Марусенька | Дата: 12/08/14 16:37 | Комментариев: 6

Не ждать тебя
И не бежать к тебе,
Как будто нет тебя
И никогда не будет.
Искать тебя,
Не находя тебя –
И потерять себя.
Ни жалости, ни судей
Не слыша,
Неспеша разжать ладонь
И обнаружить рану,
Прилагая
Ладонь к груди.
И смех теперь – как стон,
И быль – как сон,
И я - из них – другая.
Я. Без. Тебя.
Не смей. Не уходи.
2.
Нет – не болею,
Не болю.
Болишь во мне.
Занозой,
Пулей,
Стрелами,
Клинками…
Колом осиновым.
Под ливнем
По стерне
Высоковольтными
Увита проводами
Ступаю –
И ревёт
Гроза - по мне -
Написанными
Молнией
Стихами.
Безликим пеплом
Полной покажусь луне.

П.С. Очень прошу - не примите за фамильярность.
Лирика | Просмотров: 464 | Автор: Марусенька | Дата: 11/08/14 01:23 | Комментариев: 0

Нет меня –
только лужа слёз.
Вот она.
Зачем-то
сияет.
Свет её –
неизъясним.
Свет её –
неиссякаем,
похоже.
Точно в ней
растворились
упавшие
августа звёзды.
Звёзды…
падают,
если небо
выпускает их из объятий.
Верлибры | Просмотров: 735 | Автор: Марусенька | Дата: 09/08/14 03:03 | Комментариев: 4