Вирус поэзии снова в сознанье проник 
 нету лекарства от этой заразы весенней, 
 вновь становлюсь туповатым, безвременной тенью, 
 тенью великих, их строк, что зависли в мозгу 
 как-то спасаюсь, бессонствуя… Чувствую – снова, 
 преодолев ипохондрию, чувстствую, – снова смогу, 
 снова смогу я услышать дыхание слова… 
 Вот – семафорствуя – дышит, машинами дышит шоссе, 
 и голубями вскипают весенние крыши, 
 слышу, как корни деревьев шуршат, обвивая гранит, 
 чувствую, как наливаяся соком 
 древесная кожа звенит… 
 Через себя пропуская всю эту вселенскую блажь, 
 я понимаю, что я никакой не поэт, 
 а всего лишь, весны метран- 
 паж, 
 буйства её в моем теле – зараза. 
 Она 
 снова стихами, моими стихами 
 Бере 
 мен 
 на. 
 ................................................ 
 Вірус паэзіі 
 Вірус паэзіі зноў у свядомасць пракраўся 
 і не ніякага лекі ад гэтай заразы вясновай, 
 зноў раблюся і я тупаватым, заўчаснай ценем, 
 ценем вялікіх, іх дум, што завіслі ў мозгу 
 неяк ратуюся, і… 
 Адчуваю - зноў, 
 пераадолеўшы гнеў іпахондрыі, пачуццёвую, 
 зноў змагу, 
 зноў змагу я пачуць чараўніцтва ў дыханне словы… 
 Вось - зноў дыхае, машынамі дыхае шашы, 
 і галубамі закіпаюць вясновыя дахі, 
 чую, як карані дрэў шастаюць, увінаючы камяні, 
 адчуваю, як наліваецца сокам 
 драўняная скура звініць… 
 Праз сябе прапускаючы ўсю гэтую несусветную дур, 
 я разумею, што я ніякі не паэт, 
 а вясны метран- 
 паж, 
 буянства яе ў маім целе – зараза. 
 Яна 
 зноў вершамі, маімі вершамі 
 Ця 
 жар 
 на 
 я. 
 ........................................... 
 Вірус поезії 
 Вірус поезії знову в притомність ввірвався, 
 ліків немає від 
 ...зарази цієї, 
 весняної. 
 Ай-йя, 
 я знову стаю тупуватим, 
 передчасною тінню, 
 тінню великих, 
 рядків їх, 
 що 
 зависають у мозку. 
 Якось рятуюся я у безсонні... 
 Але відчуваю, 
 що знову, 
 зможу я знову почути, 
 луною хоч, 
 подих 
 іх 
 СЛОВА… 
 Ось, семафорствуя, дихає, 
 шинами, 
 дихає 
 ніччю, 
 шосе, 
 і голубами вкипають весняні дахи, 
 чую, 
 коріння дерев шарудять, 
 обвиваючи брами граніт, 
 та відчуваю, 
 як наливаючись соком 
 шкіра деревна дзвенить… 
 Через себе пропускаючи 
 усій цей 
 вселенській тіпай, 
 Я розумію, що я ніякий не поет, 
 а всього лише, 
 п'яной весни 
 метран- 
 паж, 
 буяння її, у тілі моєму – зараза... 
 Оця от весна, 
 знову віршами, моїми віршами 
 вагітна... 
 Вона!