Литсеть ЛитСеть
• Поэзия • Проза • Критика • Конкурсы • Игры • Общение
Главное меню
Поиск
Случайные данные
Вход
Рубрики
Поэзия [45286]
Проза [9900]
У автора произведений: 91
Показано произведений: 1-50
Страницы: 1 2 »

А яблука вродили - ох, нівроку!
Бери й хоч зараз натюрморт пиши.
Всі сонечком ціловані у щоку -
рум'янець золотавий аж пашить!

Мов Єва, насолоду цю збираю,
вони ж, як зорі, світяться усі.
І думаю: мені не треба раю.
Бо рай - отут, де яблука в росі.

25.09.2022
Лирика | Просмотров: 158 | Автор: Еленка | Дата: 14/10/22 15:26 | Комментариев: 0

В сузір’ї Дракона стоїть дивовижний храм.
На скелі, що вістрям впирається в небеса,
стоїть він, відкритий паломникам і вітрам.
На стінах його чи то сльози, а чи роса.

Коли він з’явився і хто збудував його,
вже не пам’ятають ні мудрий старий монах,
ні древні скрижалі, і лиш золотий вогонь,
що здавна горить тут, ще знає ті імена.

Один раз на тисячу літ златоперий птах
сюди прилітає скупатися у вогні,
попити роси, і смиренно монах пита
лише про одне, і чекає на «так» чи «ні».

Коли чує «так», то радіє його душа:
ще тисячу років відміряв їм добрий Хтось.
Тоді він іде по запилених споришах
від храму в долину сказати усім: вдалось!

Коли ж птах, напившись роси, мовить тихе «ні»
й, пір’їну зронивши, як марево, пропаде,
монах усміхнеться, хоч очі його сумні,
і голову схилить, і мовчки кудись піде.

На березі моря, що берег повільно їсть,
чекатиме довго, можливо, не день, не два,
та все ж дочекається: вийде з безодні гість –
всі звуки замруть, і зміліють усі слова,

і зорі забудуть співати своїх пісень,
і злякано вітер під ноги впаде йому.
Промовить монах: «Я благаю, прости усе,
не дай всьому сущому знову піти у тьму.

За тисячу років гріхів назбирали ми.
Ще тисячу років спокутувать будем їх.
Навчимся любити і просто бути людьми,
бо гріх нелюбові – то, певно, найтяжчий гріх», –

й подасть на долоні перо, як надії знак,
що Фенікс лишив – він у душах людських чита.
Надовго замислиться Древній Дракон, однак
Людей пожаліє. Лиш міцно зімкне вуста.

…На скелі правічній стоїть старовинний храм.
Вогонь золотий в нім століттями не згаса.
Всі двері відкриті паломникам і вітрам.
І сльози Дракона на стінах – гірка роса…

22.02.2022
Сказки в стихах | Просмотров: 316 | Автор: Еленка | Дата: 22/02/22 21:51 | Комментариев: 0

Давай заварим кави. Покладем
тобі ванілі, а мені кориці.
Сховаємся у тихий свій едем
від лютої завії-сніговиці,

від сірих ранків і нудних дощів,
нещирих друзів і турбот марудних.
Загорнемось у чарівні плащі
свого кохання. Нам не буде нудно.

Не буде сумно й одиноко нам,
і холодно і темно теж не буде.
Не наша то турбота і вина,
якщо нас світ на певний час забуде.

Хай зачекають люди і діла,
бо поки в філіжанках пахне кава,
ми за межею і добра, і зла,
на нас лише кохання має право.

14.02.20022
Лирика | Просмотров: 522 | Автор: Еленка | Дата: 14/02/22 19:26 | Комментариев: 6



Що ж, згадаєм про царівну.
…Сон снується тонко, рівно.
Ось вона у сукні білій
наречена на весіллі.

Поруч з нею мама й тато,
вся рідня, гостей багато.
Всі радіють. Серед них –
знає – є її жених.

Тільки хто ж він? Чи не той це
легінь з усмішкою-сонцем,
що у мріях жив дівочих?
І такі знайомі очі…

Темна-темна глибина,
у якій немає дна –
дивишся, як у люстерце.
Ох, чого ж так б’ється серце?!

Як ці очі їй забути?..
Ні, цього не може бути!
Це неправда! Казка! Сон!
Бо ж її жених – дракон!

Аж прокинулась дівчина.
І до старця: «В чім причина
снів таких? І що це значить,
що дракона іншим бачу?

В снах він – парубок красивий…»
Усміхнувся дідо сивий
і сказав царівні так:
«Сон твій – то хороший знак!

Значить, серце твоє зряче,
мудре, віддане, гаряче.
І тому попри закони
не страшний вогонь дракона

для царівни водяної.
Лиш для неї для одної
може бути він щоночі
тим, кого вона захоче.

Тож не бійся, не вагайся,
у собі не сумнівайся.
Хто, як ти, кохати може,
Всі незгоди переможе.

А тепер, царівно мила,
віднесу тебе на крилах
аж до дому, у долину.
Заодно побачу сина».

Поки дивну ту новину
усвідомила дівчина,
свитка дідова умить
стала сірими крильми,

звідкілясь узявся хвіст
й перед нею в повний зріст
враз постав дракон величний.
Крилами змахнувши звично,

відштовхнувся від землі
і пропав у сивій млі.
Повернувся за хвилину,
дівчину узяв на спину,

і надвечір маму й тата
обіймала у палатах
задоволена дівчина.
Що ж, для щастя є причина!

Нашвидку, за три хвилини,
розказала всі новини,
і дракона-мудреця
запросили до двірця.

Цілу ніч проговорили…
Зранку смажили, варили
і відправили вечерю
у драконову печеру:

треба ж разом всім зібратись,
про весілля домовлятись,
раз усе так склалось гарно
(бачте, хвилювались марно!).

От і все. Скінчилась казка.
Не засмучуйтесь, будь ласка,
що весілля в добрий час
відгуляють там без нас.

Молодята, всім на диво,
довго житимуть й щасливо,
і народиться у них
двійко діток чарівних –

для дідів і баби щастя.
Донька, звісно, в маму вдасться.
І у прозі чи у віршах
хтось історію напише

і про неї теж колись.
Тож, читачу, не журись,
май терпіння. Я ж на цьому
ставлю крапку, а не кому.

А про діда-мудреця,
Що дракону за отця,
Якщо, звісно, ваша ласка,
Скоро буде інша казка.

19.12.2021
Сказки в стихах | Просмотров: 327 | Автор: Еленка | Дата: 19/12/21 20:06 | Комментариев: 0



В чисто прибраній печері
все готове для вечері:
десять смажених качок,
фарширований бичок,

рибні і м’ясні рулети,
із телятини котлети,
профітролі на десерт –
хто ж це їстиме усе?

Знаю я цю таємницю
й хочу з вами поділиться,
тож замріть на три хвилини
і послухайте новини.

Справа в тому, що царівна
(Ох, розумна! Ах, чарівна!) –
як не бились батько й мати –
пред’явила ультиматум:

«Не грозіться, не вмовляйте,
Конституцію читайте:
у палаці я не бранка –
рівноправна громадянка,

повнолітня, паспорт маю,
і права свої я знаю.
Не поможе заборона –
хочу заміж за дракона!

Ну то й що, що в нього крила
і луска все тіло вкрила –
у сусідів он усі
у лусці, мов карасі!

Їхній принц ще й зябра має,
плавники під плащ ховає,
й, незважаючи на них,
вам він – бажаний жених».

Батько вперся: «Не віддам!
Він – вогонь, а ти – вода,
надто ці стихії різні,
ще й обидві сильні, грізні.

Хтось не стримався – і все:
вас нічого не спасе!
Тож подумай, доню мила,
поки горя не вчинила».

Та царівна наша вперта:
з милим – жити а чи вмерти!
Думка не дає заснути,
адже вихід мусить бути!

І додумалась таки.
Через ліс і рівчаки,
навмання, по манівцях
побрела до мудреця.

Добиралась важко й довго…
Раптом – дід назустріч човга.
Сива свитка, ніби крила,
повністю старого вкрила,

сиві вуса, брови сиві
(очі – молоді й красиві!),
борода, неначе вата,
і усмішка хитрувата.

Та царівні не на часі
дивуватись, бідоласі,
бо вже хочеться дійти
їй, нарешті, до мети.

«Гей, дідусю, поможіть
і дорогу підкажіть.
Десь в краях цих (хай їм грець!)
видатний живе мудрець.

Йде про нього слава всюди –
дуже хвалять його люди.
Потребую я поради,
скористаюсь нею радо.

Та, на жаль, ніхто не віда,
де оселя того діда.
Бо, подейкують, не кожен
мудреця побачить може.

Ще й подобу він міняє.
І ніхто того не знає,
де, коли, в якому виді
пощастить його увидіть».

«Заспокойся, доню мила.
Ти його уже зустріла.
Що, не схожий? Не біда!
Ти ще дуже молода

і того не можеш знати,
що поради слід шукати
не у старця-мудреця,
а в закоханих серцях.

Тож дарма прийшла, небого,
подолавши і дороги,
й бездоріжжя, й манівці.
Видно втому на лиці…

Що ж, спочинь у холодочку,
потім поговорим, дочко.
Бачу, серце чисте маєш
і по-справжньому кохаєш».

А поки царівна спить,
треба теж нам відпочить.
Згодом запрошу вас знову
на розважливу розмову.

23/11/2021
Сказки в стихах | Просмотров: 513 | Автор: Еленка | Дата: 23/11/21 15:52 | Комментариев: 2

Іще далеко холоди і зливи,
ще широко розкриті квітів очі,
солодкі груші, соковиті сливи,
та вже коротші дні і довші ночі.

Вже павутинки бабиного літа
лаштуються у вирій із птахами,
а вітер їх ганяє над дахами
й, награвшись, забуває десь на вітах.

Каштани дружно кидаються в ноги –
збираєш їх, ховаєш у кишені
чи просто набираєш повні жмені,
та врятувати всіх не маєш змоги.

Дерева втаємничено-безмовні:
вони щось знають, та питати марно.
Лиш небо безтурботне і безхмарне –
зірки чекають місяця уповні.

09.09.2021
Пейзажная поэзия | Просмотров: 1705 | Автор: Еленка | Дата: 09/09/21 19:14 | Комментариев: 21



У печері серед гір
чи то птах, а чи то звір
невідомої породи –
жив дракон – дитя природи.

З виду – грізний і страшний,
хвіст лускатий замашний,
очі – ночі два озерця,
і велике добре серце.

А у річці, що в долині
розплескала хвилі сині,
і розумна, і чарівна
річкова жила царівна.

Батько з матір’ю сумні:
вже дочка на виданні,
тільки ніби хто зурочив –
заміж вперто йти не хоче.

Принци, королі, барони
пропонують їй корони,
а один заморський герцог
навіть вмер (розбите серце!).

І турніри, і змагання,
і гучні бали до рання –
все намарне, все дарма:
заміж йти – дурних нема!

– Що ж не так? – питає мати. –
І шляхетні, і багаті,
й королівської всі крові…
– Заміж – тільки по любові!

З цих, що в замку день при дні,
ні один не люб мені.
Тож нехай часу не гають
і додому від’їжджають.

Цар скипів, дверима грюкнув,
від обурення аж хрюкнув,
й за оці дівочі бздури
обіцяв спустить три шкури

і з дочки, і, як ведеться,
хто під руку попадеться.
Тож усі в зловісній тиші
поховалися, як миші,

ризикуючи життями,
доки цар прийде до тями.
Лиш царівна не злякалась.
Ледве ночі дочекалась –

осідлала вітерця
і гайнула із двірця.
Щоб своє забути горе,
подалася аж у гори,

де швидкі гірські струмки
заберуть сумні думки,
а дуби-буркотуни
подарують тихі сни.

Обгорнулася плющем
під замріяним кущем,
де якраз на гіллячки
хтось розсипав світлячки.

Довго так вона сиділа…
Та перейдемо до діла.
Тихо! Ша! Чиї це очі
світять жовтим опівночі?

Хто іще в німій мовчанці
світлячкові зирить танці?
Вовкулака? Дикий звір?
Наш дракон це, вір – не вір!

Прилетів на цю галявку
і побачив там білявку,
був здивований без меж.
Що сказать? – Білявка теж.

Бо ж не знала, що дракони,
повз усякі забобони,
в більшості своїй естети,
а буває, ще й поети.

Тож до самої зірниці
на м’якесенькій травиці
світлячками милувались
і – як в казці! – закохались.

Ніч і день, вогонь і воду,
трепетну дівочу вроду
й чоловічу горду кров
поєднала там любов.

Не дивуйтесь, так буває.
Хто розумний, той шукає,
хто готовий, тому дасться
в руки і любов, і щастя.

А на цьому, добрі люди,
прощавайте.
/Далі буде/.

26.07.2021
Сказки в стихах | Просмотров: 455 | Автор: Еленка | Дата: 04/09/21 23:08 | Комментариев: 2



А серпень любить, коли неспішно
смакуєш каву чи лічиш зорі,
танцюєш румбу чи пишеш вірші,
в яких слова, як вода, прозорі,

коли трояндами пахне вечір,
коли в руці їжачок каштана,
коли хтось ніжно візьме за плечі
і тихо скаже: «Я твій, кохана»,

коли у яблук червоні щоки,
коли у хмарах громиці зріють…
Відходить літо, все тихше кроки.
А люди знову про нього мріють…

06.08.2021
Лирика | Просмотров: 1064 | Автор: Еленка | Дата: 06/08/21 21:27 | Комментариев: 11

Злукавила.
Коли сказала «ні».
І ще раніше. Раз. Чи, може, двічі…
Подумавши: навіщо це мені? –
усмішку надягнула на обличчя
й пішла від тебе, горда і красива.
Боліло серце, рвалося до тебе,
cебе вмовляла, що тебе не треба,
що не тебе у неба я просила.
А ти повірив. Чи, можливо, й сам
ти не за ту молився небесам,
не я була в думках твоїх і в сні.
Злукавила.
Та все ж прости мені…

08.06.2021
Любовная поэзия | Просмотров: 327 | Автор: Еленка | Дата: 08/06/21 11:21 | Комментариев: 4



Вітаю, мій лицарю, ти досягнув мети:
цей замок відкрив ворота і зброю склав.
Тож можеш спочити і далі уже не йти.
Навіщо тобі та вежа з каміння й скла?

Тут гарні дівчата, у діжках п’янке вино,
в коморах під замком багаті лежать скарби.
Бери їх, як хочеш, та запам’ятай одно:
врятують від злиднів, але не спасуть від ганьби.

Ти ж думав, у замку страшезний живе дракон,
що їсть на обід принцес і плює вогнем
на всіх і на все, на традиції, на закон.
Ти вбити прийшов його, а зустрів мене.

Тендітна, красива, волосся як золото,
Чекала я довго у вежі своїй скляній,
Що пройдуть віки і нарешті з’явиться той,
Хто злого дракона навіки приспить – в мені!

І ось ти прийшов. І на грудях твоїх броня.
І серце в броні – там любові нема й ростка!
Мій лицарю славний, мерщій сідай на коня
І часу не гай ні хвилини – чимдуж втікай!

В тій вежі високій багато живу століть.
Було вас чимало і різних вас тут було.
Палили й вбивали, та замок усе стоїть.
Тож добре подумай: чи справді дракон тут зло?

Тебе привела не любов, а гординя й хіть.
Тож краще мовчи й про шляхетність мені не кажи.
…У грудях пече...вже несила мені терпіть…
Дракон прокидається…Горе тобі…Біжи!..

04.05.2021
Поэзия без рубрики | Просмотров: 491 | Автор: Еленка | Дата: 05/05/21 11:20 | Комментариев: 13



Якась у нас неправильна зима:
грязюка замість снігових заметів.
І настрою зимового нема,
і приводу радіти – для естетів:

Все непривітне, сіре і сумне,
з дерев сльозами скапують тумани…
І мріється: ось-ось зима мине,
розпустяться фіалки і тюльпани.

Аж раптом – сніг! Лапатий і густий!
І вже не місто, а зимова казка.
Зима тихенько шепотить: «Прости,
пробач мене за витівки, будь ласка.

Я знаю, що характер мій не мед,
і що лиха буваю, і плаксива…»
Я мовчки загорнусь у теплий плед,
подумаю: «Яка ж зима красива…»

12.02.2021
Лирика | Просмотров: 562 | Автор: Еленка | Дата: 12/02/21 18:48 | Комментариев: 9



Ви – сміливі, бо ви останні.
Ні холодна роса на світанні,
Ні тумани, ні дощ, ані вітер
Шкоди вам вже не можуть зробити.

Ви – красиві, бо ви останні.
Чи поставлять в звичайнім стакані,
А чи ваза чека кришталева –
Буде все до лиця королевам.

Ви – щасливі, бо ви останні,
Як освідчення в пізнім коханні,
Як лебідки прощальна пісня.
Не важливо, що буде після –

Після літа чи після смерті…
У шаленій життя круговерті
Завтра, може, когось не стане.
Ви ж безсмертні, бо ви – останні…

10.11.2020
Лирика | Просмотров: 347 | Автор: Еленка | Дата: 13/11/20 15:47 | Комментариев: 16



Налий мені, Осене, суму свого аж по вінця –
настою гіркого, як сон на семи вітрах.
Вділи від щедрот своїх жменю кленових червінців
і поруч присядь, жовтокоса моя сестра.

Не треба розмов. І втішань твоїх щирих не хочу.
Намарно не трать ні зітхань, ні порад, ні сліз.
Хай ляже рука твоя – різьблений жовтий листочок –
мені на плече. І повільно сповзе униз…

Все буде як буде. Все буде як треба. Я знаю.
Кленові червінці віддам як платню вітрам
за тишу і спокій – ілюзію власного раю,
і в осінь ввійду, як святкового дня у храм…

29.10.2020
Лирика | Просмотров: 335 | Автор: Еленка | Дата: 29/10/20 21:51 | Комментариев: 6



Хай злиться вітер, навісніє злива
І в шибку стукають примари з темноти,
Мені не страшно зовсім – я щаслива,
Бо в мене є гаряча кава,
Кіт
І ти...
Лирика | Просмотров: 328 | Автор: Еленка | Дата: 26/10/20 12:53 | Комментариев: 6



Забула жінка, як це – бути жінкою.
Часи такі? Чи в іншому причина?
Й, напевне, почувається чужинкою,
Коли цілує руку їй мужчина.

Чужинкою у цьому світі дивному,
Загубленому в часі і у просторі,
Де іноді непросто буть людиною,
А жінкою – тим більше буть непросто їй.

І хоч життя її буває драмою,
Де сіре все, й ні запаху, ні звуку,
Їй хочеться – хоч зрідка – бути дамою,
Щоб їй мужчини цілували руку.

02.06.2020
Лирика | Просмотров: 399 | Автор: Еленка | Дата: 02/06/20 22:19 | Комментариев: 10

Король, послушай исповедь мою.
Впервые ничего не утаю.
Давным-давно, обычный свинопас,
дитя дракона я от смерти спас.

Дракон-отец награду предложил:
жить во дворце и королю служить –
быть лекарем. И, чтобы исцелить
любой недуг, он дал мне хризолит,

волшебный камень. Много-много лет
я жил в почёте, славе и тепле,
служил тебе за совесть, не за страх,
и вот теперь признаться мне пора.

Дитя-дракон (во имя всех святых
прошу тебя: поверь мне) – это ты.
А тот, другой…Дослушай же, глупец…
Да, это правда…То был твой отец…

На конкурс "Антиподы-два слова" - 7
исповедь - хризолит
Поэзия без рубрики | Просмотров: 409 | Автор: Еленка | Дата: 30/03/20 23:41 | Комментариев: 11

І буде сніг. І біла-біла тиша.
І каганці зірок у вишині.
І ніч про нас історію напише
морозним візерунком на вікні.

А вранці буде кава, як причастя,
і поцілунки, як святі дари.
…Мабуть, оце і є жіноче щастя,
спокійне щастя зрілої пори.

07.02.2020
Лирика | Просмотров: 423 | Автор: Еленка | Дата: 07/02/20 22:28 | Комментариев: 20

Картина маслом: дуб у лукоморья,
Таскает леший в лодку карасей,
Колдун и богатырь уже не спорят,
А тридцать три пришли оравой всей
К русалочке с приветом от Кащея,
И с ними ихний дядька Черномор.
Коту учёному царевна чешет шею,
Зверьё невиданное вылезло из нор –
И ну следить на тропках сокровенных
В степи безлюдной, в девственном лесу…
…И хоть бы кто сказал мне откровенно,
Какую ахинею я несу!

На конкурс "Антиподы-два слова" - 6
масло-степь
Юмористические стихи | Просмотров: 419 | Автор: Еленка | Дата: 01/12/19 17:46 | Комментариев: 0



Над містом небо, як вселенський сум,
а під ногами шурхіт падолисту.
Я оберемок хризантем несу –
квітучу радість, запашну і чисту.

І не важливо, що грядуть дощі
і що туман розвісив пасма сиві
на голі руки знічених кущів.
Я точно знаю: осінь – це красиво!

12.11.2019
Лирика | Просмотров: 602 | Автор: Еленка | Дата: 12/11/19 16:43 | Комментариев: 4

На работе суета: конец квартала.
Я решила «сачкануть» (ведь я устала!).
Вмиг придумала «легенду» попечальней,
И – адью! До понедельника, начальник!

Быстро вещи в чемоданчик побросала,
На такси домчалась до жэ-дэ вокзала.
Есть билет, и вот сижу я у окошка,
От свободы обалдевшая немножко.

Ночь в пути – и я гуляю по Парижу.
Елисейские Поля… Монмартр… Вдруг вижу –
Он. Илья Петрович собственной персоной.
Перед Иркой ходит гоголем, фасонит.

Ирка – наша секретарша. Дура дурой,
Но, признаться, с обалденною фигурой.
Так что, совесть, замолчи, меня не мучай:
Оказалось, босс – «сачок» меня покруче!

На конкурс "Антиподы-два слова" - 5
сачок-легенда
Юмористические стихи | Просмотров: 417 | Автор: Еленка | Дата: 31/10/19 09:20 | Комментариев: 0

"Я - мумия, мёртвая мумия"
В. Брюсов, "Мумия" https://stihi-rus.ru/1/Bryusov/112.htm

Лежу на диване в прихожей я,
накрытая вся простынёй,
на дохлую лошадь похожая,
и тихо страдаю фигнёй.
На кухне посуда немытая,
на полке орёт телефон,
кот рыбу стащил из корыта и
с добычей сбежал на балкон.
Стреляют «Менты» в телевизоре,
натужно стиралка гудит.
Кот, рыбу сожрав, лапки вылизав,
пошёл проводить аудит
в кладовке. Рассерженным сусликом
давно уже чайник свистит,
собак что-то прячет под фуксией…
…А время всё ближе к пяти,
и скоро, как туча, угрюмая,
вернётся с работы родня…

Я – мумия, мёртвая мумия!
Оставьте в покое меня!
_______________________
На конкурс "Свободный на Классика. 1-й пост"
Пародии | Просмотров: 578 | Автор: Еленка | Дата: 20/09/19 18:46 | Комментариев: 42

Осінь – це інший вимір.
Інша якась галактика.
Мрії, що не здійснились,
в інші світи летять.
Логіка тут не діє.
Зайві теорія й практика.
Всі перед нею рівні –
старець ти чи дитя.

Осінь загляне в душу –
і побіжиш босоніж
за журавлиним клином
ген аж на край землі,
де полохливі айстри
гріються на осонні.
І не важливо зовсім,
що не твої журавлі…

09.09.2019
Лирика | Просмотров: 362 | Автор: Еленка | Дата: 12/09/19 22:28 | Комментариев: 2

Хочу остаться в этом сентябре,
Где пахнет все еще вчерашним летом,
Где каждая травинка во дворе
Пропитана его теплом и светом.

Хочу запомнить неба глубину
И воздуха пьянящую прохладу,
Большую ясноглазую луну,
Деревья в ожиданье листопада.

Хочу увидеть, как туман седой
С притихших улиц слизывает краски,
Как теплый вечер с синей бородой
На спящих окнах нарисует сказку.

Пусть эти дни кусочком янтаря
Застынут и согреют теплым светом...
Я так ждала прихода сентября,
Хотя немного жаль прощаться с летом.

09.09.2009

А тут можно послушать песню: My WebPage
Снимала мобильным на концерте. Студийная запись ещё не готова)
Лирика | Просмотров: 479 | Автор: Еленка | Дата: 30/08/19 21:22 | Комментариев: 4

Немає сліз. Немає слів.
Нема.
І я мовчу, мов роль учу –
Німа.
Було колись: слова лились
Дощем.
Мільйони мрій. І ти був мій
Іще.
Тепер чужі. Думки – вужі.
І тьма.
Було чи ні? Можливо, в сні.
Нема…

17.08.2019
Лирика | Просмотров: 470 | Автор: Еленка | Дата: 17/08/19 13:45 | Комментариев: 0

Я не Колумб, и даже не Гагарин.
Я не был принцем, не имел коня.
Поверьте, я Вам очень благодарен
За то, что Вы не любите меня.
/Ditto/

*****
Я жил спокойно. Пил на завтрак водку.
На ужин тоже (иногда везло!).
Имел вполне доходную работку
И был доволен – всем чертям назло.

Но в несчастливый час у магазина,
Где я сдавал бутылки по утрам,
Я встретил Вас… Вы мне назвались Зиной,
В моей душе устроив тарарам.

Спокойней, сердце! Не скачи лошадкой!
Мечтать о Вас – не самый тяжкий грех.
И раньше был я на блондинок падкий,
А Вы, mon cher, собой затмили всех.

Но оказалось – опоздал я крепко:
Пока Вам рай расписывал в ролях,
Приехал хлюпик – целый метр с кепкой –
И Вас увёз на красных «Жигулях».

Прошибло потом…Током, что ль, ударен?
Объелся белены? Упал с коня?
На кой мне Вы?! О, как я благодарен
За то, что Вы не любите меня.
Юмористические стихи | Просмотров: 503 | Автор: Еленка | Дата: 08/05/19 21:39 | Комментариев: 10



Зачепився місяць серпиком за хмару
Й загляда в криницю: глибоко чи ні?
Випасає нічка зірочок отари,
Вітерець гарцює на баскім коні.

Проскакав по небу – наполохав тишу.
По ставку проїхав – плесо сколихнув,
Місячну доріжку бурунцями вишив
І, стомившись врешті, в комишах заснув.

Нічка притрусила срібним пилом трави,
Памороззю вкрила листячко бліде.
Завершила осінь всі нагальні справи
Й вийшла на дорогу – зиму в гості жде…

13.11.2018
Лирика | Просмотров: 503 | Автор: Еленка | Дата: 13/11/18 21:26 | Комментариев: 4

Я твёрдо решила, что больше не буду
витать в облаках и писать ерунду.
Возьму балалайку, взнуздаю верблюда
и прямо в Перу быстрым шагом пойду.

Зачем мне в Перу? Посмотреть на индейцев!
Пешком не дойду? Вы уверены? Жаль!
Как видно, не сбыться мечте моей детской.
…Вдобавок ещё и верблюд убежал…

На "Антиподы - 169"
облако-индеец-балалайка
Юмористические стихи | Просмотров: 560 | Автор: Еленка | Дата: 30/10/18 21:29 | Комментариев: 8



Старий горіх віддав останнє листя –
Усе, що є (плодів давно нема!).
Калинонька красується в намисті:
Уже недовго – знає ж бо сама.

Останні айстри тихі і несмілі,
А хризантеми – буйні і гінкі.
Неначе наречені на весіллі,
От тільки поцілунки їх гіркі.

І присмак диму у нічної тиші.
І запах смутку у коротких днів.
…А на горищі хазяйнують миші,
І гусне сум у келиху на дні…

22.10.2018
Лирика | Просмотров: 525 | Автор: Еленка | Дата: 22/10/18 09:26 | Комментариев: 4

Я лежу на пляжу,
На ракушках ворожу:
То ли в отпуск за границу,
То ли дома посижу.

Я умна не по годам,
Фору я любому дам,
Ведь не зря меня начальник
Звал с собою в Амстердам.

И порядок я блюду:
Не флиртую на виду.
Секретарши хлеб не лёгок,
Но награда – по труду.

О, звонок… «Уже лечу!
Босс, спасибо! Отплачу!
Пять минут – и я готова,
Только лыжи захвачу!»

На "Антиподы - 168"
хлеб-лыжи-Амстердам
Юмористические стихи | Просмотров: 552 | Автор: Еленка | Дата: 30/09/18 21:20 | Комментариев: 4

Небесна річка вийшла з берегів
і розплескала синяву по світу.
Туман розвісив перли дорогі
й прибрав ромашку – скромну Афродіту.

Над ставом вечір верби повінчав –
і в’яже павутинками їм руки,
мов рушниками. Серед сонних трав
кульбабочок хитаються перуки

білесенькі, як марево…Зірки
торують по одній дорогу ночі.
Ось місяця з’явився серп тонкий –
Блідий, несмілий, наче хто зурочив.

Єдиним рухом владної руки
усе, що є й чого не знали досі,
огорне тиша. І у час такий
народиться на світ чаклунка Осінь…

23.09.2018
Пейзажная поэзия | Просмотров: 737 | Автор: Еленка | Дата: 23/09/18 21:43 | Комментариев: 16

…Уж скошен клевер на лугах
(страда – в разгаре),
и сено нежится в стогах,
зерно – в амбаре.
За дверью в старенький сарай
ликуют мыши:
ну чем тут не мышиный рай? –
и кот не слышит!
Луна закатится в бурьян,
уснёт мурлыка,
хозяин сыт, доволен, пьян –
не вяжет лыка.
Всё спит в объятьях тишины.
Покой и нега.
Лишь изредка, пугая сны,
скрипит телега...

На "Антиподы -167"
дверь-лыко-клевер
Пейзажная поэзия | Просмотров: 542 | Автор: Еленка | Дата: 31/08/18 14:30 | Комментариев: 4



Если есть у вас кораблик
с голубыми парусами,
отправляйтесь на просторы
всех известных вам морей.
Не ищите капитана –
станьте капитаном сами,
и команду не ищите –
отправляйтесь в путь скорей.

Пусть шторма вас не пугают,
ни акулы, ни пираты,
штили, сырость и туманы
не наводят грусть-тоску.
Верьте в звёзды, и в удачу,
в диск луны голубоватый,
и в себя, конечно, верьте –
всё, что нужно моряку.

И тогда за горизонтом
ожидает вас удача:
вы найдёте, что искали –
ведь старались неспроста.
Только верьте. Просто верьте.
Вера очень много значит,
потому что ваш кораблик
называется «Мечта».

25.08.2018
Поэзия без рубрики | Просмотров: 684 | Автор: Еленка | Дата: 25/08/18 13:48 | Комментариев: 4

Нам было мало двадцати четырех часов в сутках,
Мы доверяли больше эмоциям, чем рассудку,
Для нас было добрым утро и теплыми вечера,
Жизнь нас влекла как интереснейшая игра
ВЧЕРА.

Словно сквозь пальцы песок,
Наши дни протекают стремительно.
Из-за туч желтой луны кусок
Больше не кажется нам ни прекрасным, ни изумительным.
Миллионы различных дел и забот
Кружат нас каждый день в хороводе.
Мы живем на вдохе, нам некогда выдохнуть
И в небо глаза поднять, мы все время на взводе
СЕГОДНЯ.

Будут ночи похожи на вечность с надеждою на воскрешение;
Будет память тем зеркалом, что хранит отражения прошлого;
Будет сердце стучать часовым механизмом изношенным;
Будет грусть предсказуемой, а радость будет внезапной
ЗАВТРА.

Октябрь 2009.
Вольные стихи | Просмотров: 617 | Автор: Еленка | Дата: 27/07/18 21:22 | Комментариев: 0



Сині сутінки. Срібний іній.
На вустах твоїх – гострий лід.
На долоні немає ліній,
і не знає ніхто, скільки літ
ти одна у високій вежі
тихо молишся при свічі…

…Вовча стежка, сліди ведмежі,
із сусідів – лише сичі
й кажани, що лякають тишу,
розрізаючи ніч крилом.
Мох на стінах розрісся пишно,
вхід до замку сховав бурелом,
дикий терен і глід колючий
тут впроваджують свій закон…

Вперто віриш ти: неминуче
ще повернеться твій дракон.

17.07.2018
Мистическая поэзия | Просмотров: 566 | Автор: Еленка | Дата: 17/07/18 21:35 | Комментариев: 9

… А первая любовь не забывается.
Пусть даже не у всех она сбывается,
Пусть не всегда имеет продолжение,
Но в памяти она жива всегда.

И через двадцать лет, и через тридцать
Трепещет сердце пойманною птицей,
Когда в чужих и незнакомых лицах
Любимое узнаешь без труда…

10.03.2011
Лирика | Просмотров: 542 | Автор: Еленка | Дата: 24/06/18 22:58 | Комментариев: 0

Маленький зайчик, сонця рідний син,
стрибає пустотливо по стіні.
А може щастя в нього попросить? –
майнула думка. – А чому б і ні?
Він – світлий. Теплий. Радісний. Живий!
Звичайно, це не рибка золота
(хоча її ще спробуй-но влови!
Це, вам скажу я, справа не проста).
Бажань не хочу трьох – лише одне
йому на вушко тихо прошепчу,
щоб тільки він один почув мене –
але обов’язково щоб почув!
…А втім, не треба. Хай собі біжить!
Можливо, він потрібніший комусь.
А я вже маю щастя: просто жить.
Тож відпущу його. І посміхнусь.

Березень 2018
Лирика | Просмотров: 693 | Автор: Еленка | Дата: 04/03/18 21:27 | Комментариев: 32

Мов повітряні кулі, легкі і барвисті,
Ми з тобою злетим над знервованим містом,
Залишивши внизу всі жалі і тривоги –
Вільні, наче птахи, всемогутні, як боги.

Нас гойдатиме вітер на теплих долонях,
На хмарках покатаємось, наче на конях,
Ти мені подаруєш веселку яскраву,
Срібні перли дощів у зірковій оправі.

Ми станцюємо танго у сонячній зливі –
Божевільні,
Закохані,
Дуже щасливі.

17.01.2017
Лирика | Просмотров: 587 | Автор: Еленка | Дата: 17/01/18 22:01 | Комментариев: 6

Она гуляет по Бродвею
На шпильках в десять сантиметров,
А он в кафе третьеразрядном
Терзает старый саксофон.
Они когда-то были вместе,
Они одним дышали ветром,
И парк пустой казался раем –
Когда он был в неё влюблён.
Цветы, конфеты и подарки
Она с улыбкой принимала,
И он, надеждой окрылённый,
В мечтах взлетал за облака.
Но через год (а может, меньше)
Его любви ей стало мало.
…Теперь она кусает локти
И ждёт заветного звонка.

P.S.Писала на "Антиподы" (сантиметр-саксофон-локоть), но выставить не успела. А выбросить вроде жалко))))
Иронические стихи | Просмотров: 792 | Автор: Еленка | Дата: 01/12/17 18:56 | Комментариев: 36

/Из "Непридуманных историй"/

История третья

Та ссора была не такой, как все прежние. В тот раз она впервые ушла из дома.
Они и раньше ссорились.
Она уставала на работе.
Вышла из декрета, когда ребёнку исполнился год. Руководство попросило. Хоть и говорят, что незаменимых нет, но её заменить было сложно. Она это знала и согласилась. Тем
более что долго засиживаться дома не входило в её планы. Спасибо маме, которая взяла на себя заботу о маленьком внуке.
Уставала дома: обычные ежедневные женские хлопоты, да и малыш требовал внимания, времени и сил.
Муж тоже уставал на работе. Поэтому дома отдыхал.
А она отчаянно нуждалась в его помощи и заботе. Он этого не понимал.
Иногда она срывалась (идеальной женой быть трудно).
В тот раз он сказал что-то особенно обидное, и она в слезах выскочила за дверь. Долго бродила по полупустым ночным улицам, а потом пошла к морю. Вода всегда успокаивала её.
Лёгкий шелест волн действовал умиротворяюще, прикосновение прохладной гальки к босым ступням снимало раздражение. Свежий бриз охлаждал разгорячённое заплаканное лицо
и уносил обиду.
Но не в тот раз.
Послышался шум приближающегося поезда.
«А может…? – мелькнула мысль. – И всё закончится».
Но она тут же прогнала её прочь. Понимала: это не выход. И сразу засобиралась домой. К сыну. К мужу.
Прошли годы. Сын вырос. Мама умерла. Муж ушёл к другой.
Она по-прежнему любит море. И ненавидит поезда.
При виде мчащегося скорого отворачивается, закрывает глаза и уши. Но даже это не помогает. Тихий, вкрадчивый голос в её голове нашёптывает: «А может…? Ну же, давай…И всё
закончится…».
«Уходи! Я не слушаю тебя!» – мысленно кричит она, и голос умолкает.
Но иногда голос проявляет настойчивость. Тогда она мёртвой хваткой вцепляется в то, что в тот момент оказывается рядом. Или в того. Потом извиняется, смущённо улыбаясь.
Как им объяснить, что она слышит голос?
И что это НЕ ЕЁ голос?

…Он поселился в ней в ту далёкую ночь…

Лето 2017
Миниатюры | Просмотров: 579 | Автор: Еленка | Дата: 22/11/17 23:21 | Комментариев: 0

/Из "Непридуманных историй"/

История вторая

Она боится высоты.
В детстве она спокойно залезала на самую высокую черешню в бабушкином саду.
В юности часто ночью поднималась на крышу девятиэтажки, в которой жила, и часами смотрела на звёзды. Или сверху наблюдала за жизнью ночного города.
С друзьями-студентами ходила в походы по горам Крыма, покорила Роман-Кош, Демерджи и Ай-Петри.
Любимым местом в любом новом городе, куда приезжала по делам или на отдых, всегда было «чёртово колесо» – и чем оно было выше, тем больше ей нравилось.
Мечтала прыгнуть с парашютом. Или хотя бы с арочного моста (знакомые роупджамперы обещали устроить ей «полёт» в день рождения).
Планировала.
Хотела.
Мечтала.
И высота не пугала совершенно.
А теперь…
На дерево, конечно, в любом случае уже не полезет – несолидно. Да и звёзды считать не получается – некогда (даже у окошка сидя, не говоря уже о том, чтоб на крышу – как
раньше). Парашют и роупджампинг похоронены в мечтах. Горные вершины Крыма – в воспоминаниях. Только «чёртово колесо» осталось – по-прежнему, приезжая в новый город,
ищет глазами его ажурный диск.

Что-то изменилось. В ней.
Теперь она боится высоты.

…Потому что потеряла крылья…

Лето 2017
Миниатюры | Просмотров: 603 | Автор: Еленка | Дата: 18/11/17 19:07 | Комментариев: 0

/Из "Непридуманных историй"/

История первая

Они молча сидят друг напротив друга. Первая – на старом низеньком диване, подобрав под себя ноги. Вторая – в кресле, откинувшись на его спинку и подняв лицо. Из-под её
опущенных век изредка выкатывается слеза, тогда она украдкой смахивает капельку, но глаз не открывает.
Первая о чём-то размышляет. Её взгляд устремлён в окно, но на самом деле она смотрит внутрь себя, пытаясь найти там ответы на какие-то только ей известные вопросы.
– Дура ты! – вдруг с чувством выдаёт она.
Вторая молчит то ли соглашаясь, то ли не найдя, что возразить.
– Интересно, ты первый раз замуж-то как вышла? – в голосе ясно слышится ирония.
Второй очень хочется ответить, что раньше ведь не было интернета, не было этих долгих переписок, если человек хотел – он звонил или приезжал. А он – ни разу. Но она всё равно
ждёт. Потому что он – особенный. Лучший. Единственный. Она знает это так же точно, как и то, что будет ждать, сколько нужно. Тем более что понимает: где-то, на каком-то этапе
она что-то сделала не так. Сказала не то. Или наоборот – не сказала. Поэтому и дура. Поэтому продолжает молчать и смахивать редкие слезинки.
– И что мне теперь делать? – наконец решается спросить она.
– Ничего, – после долгой паузы отвечает первая. – Ничего не надо делать. И плакать не надо – нет повода. Ты ему нравишься. Он придёт. Может, в рубашке не от
Армани и пахнуть будет не самым дорогим одеколоном. Но для тебя это ведь не главное? – скорее утверждение, чем вопрос звучит в её голосе.
И вторая сразу успокаивается. Если сказала, что придёт, значит, так и будет. Она всегда знает. Она – её ангел-хранитель. Нет, их ангел – её и его. Доводить людей до счастья – её
предназначение, миссия в этой жизни.

…И никто не знает, что цена чужому счастью – её собственное одиночество…

Лето 2017
Миниатюры | Просмотров: 484 | Автор: Еленка | Дата: 17/11/17 22:03 | Комментариев: 0



Зорями хворими падають яблука,
котяться по траві.

Осінь розхристана поміж дерев блука –
вітер у голові.
Листя до ніг перелякано тулиться,
шепче: «Прощай…Прости…»
Зраджена літом, розгублена, вулиця
плаче від самоти.
Сльози – гіркі, як надії нездійснені –
сірим стають дощем.

Яблука зорями прямо до рук мені
падають, теплі ще…

30.10.2017
Лирика | Просмотров: 558 | Автор: Еленка | Дата: 30/10/17 20:45 | Комментариев: 6

Я для себе істину відкрила:
кожен має за плечима крила.

В когось крила, як веселка, гожі,
в когось ніжні, на пелюстку схожі,
в когось гарні, як весняна днина,
в іншого – немов стара ряднина,
в когось горді й сильні, як вітрила.
Люди різні, й різні їхні крила.

Хтось до сонця полетіти хоче,
інший по багнюці їх волочить.
Хтось крилом укриє від негоди,
хтось ховає під крилом доходи,
хтось крило простягне в допомогу,
інший – є й такі! – підставить ногу
(крила у таких безбарвні, кволі
і безсилі, як пташки в неволі).
Хтось радіє крилам, інший – тужить.

Кожен має ті, які заслужить.

17.10.2017
Философская поэзия | Просмотров: 550 | Автор: Еленка | Дата: 20/10/17 20:58 | Комментариев: 6

Вже тягнуться на південь дикі гуси,
святково закалинилось в гаю,
каштан під ноги людям листя трусить,
а я мов зачарована стою.

В калюжі віддзеркалюється вітер.
Кудись чимдуж мураха поспіша.
На розі продають осінні квіти,
і кожна квітка – то чиясь душа.

Спішать авто, трамваї, перехожі.
Повітря пахне сумом і дощем.
Осінній день із щедрістю вельможі
в осінні душі ллє солодкий щем.

Моя ж душа уже наскрізь печальна.
Бо знаю, що, коли не стане тем
для віршів, для розмов і для мовчання,
я стану однією з хризантем…

10.10.2017

***

Хризантемы

Уже на юг заторопились гуси,
вовсю бушует золотой пожар,
туман рассыпал сотни мелких бусин,
а я стою во власти тихих чар.

Герой урбанистической поэмы,
спешит народ в метро, сбивая шаг.
У парка продаются хризантемы.
К ним тянутся и руки, и душа.

Но редко кто из тысячи прохожих
на них с улыбкой глянет. Ну и пусть!
Осенний полдень, щедрый, как вельможа,
желающим раздаривает грусть.

Моя ж душа давно полна печалью,
ведь знаю, что, когда не станет тем
для песен, для стихов и для молчанья,
я превращусь в одну из хризантем...

11.10.2017
Лирика | Просмотров: 631 | Автор: Еленка | Дата: 11/10/17 20:51 | Комментариев: 10

…Наше солнце выгорело дотла.
Август рад теплу, словно бомж-старик.
Помолчи, не спрашивай, как дела, –
Не отвечу: боюсь, что сорвусь на крик.

Как сказать, что давно на душе зима
И что кружится, каркая, вороньё?
Как признаться, что чуть не сошла с ума,
Вдруг поняв, что не помню лицо твоё?

Говорят, что, если умеешь ждать,
Непременно будешь вознаграждён.
Только не зажглась для меня звезда
Или же её залило дождём.

Врут, что время излечит любую боль
И что с глаз долой, то из сердца вон.
Мне был нужен ты – не любой другой.
Не сложилось.
Август.
Пустой перрон…

Август 2017
Любовная поэзия | Просмотров: 975 | Автор: Еленка | Дата: 26/09/17 15:43 | Комментариев: 12

Автор Белка_Позитив
"Последней каплей красного вина"
http://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=50301&poem=247917

"Мозг воспалённый не даёт покоя,
он ищет выход, выход есть один"

Моя шутка по мотивам:

Увы, не знаю, что со мной такое:
с недавних пор живу я, как в аду –
мозг воспалённый не даёт покоя,
он ищет выход. Я смиренно жду,

предугадать пытаясь, в щель какую
полезет он сегодня (выбор есть!).
Поэтому с утра я паникую:
а вдруг он через уши станет лезть?!

А у меня – ни ваты, ни берушей.
Ну хоть бери и пальцем затыкай!
…Вдруг из ноздри повисло что-то грушей.
Мозг, это ты? Постой, не вытекай!

Втянул обратно…Ф-фух…Успел. Однако
покоя не видать, как ни крути.
Теперь весь день бояться буду какать –
вдруг он решит таким путём уйти…

30.08.2017
Юмористические стихи | Просмотров: 612 | Автор: Еленка | Дата: 30/08/17 22:12 | Комментариев: 4

Автор: Дефонтер

"Не надо!"
перевод с украинского стихотворения
Николая Бескровного "Не треба"
http://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=45851&poem=232928

"Помню, я заблудился тогда
в лодке с девушкой, возле причала."

"Всплески рыб разносила вода."

Пародия:

Проходите, садитесь, друзья!
(Летний вечер, известно, короткий).
Расскажу вам историю я
О своих приключениях в лодке.

Как сейчас вижу: полночь, вода,
Где-то птица ночная кричала…
Помню, я заблудился тогда
В лодке с девушкой, возле причала (с).

Лодки той – три доски, два весла.
Не пойму, как я мог заблудиться?
Не иначе как нечисть «пасла»
Нас с любимою возле водицы.

Плоскодонка – не Ноев ковчег,
Не «Титаник», не крейсер «Аврора».
Знать бы, дух потревоженный чей
Нас по призрачным гнал коридорам.

Не помог ни знакомый причал,
Ни луна, ни ночная прохлада.
Я молился, я плакал, кричал,
Повторяя: «Не надо…Не надо!»

Всплески рыб разносила вода (с),
Я напрягся – и в памяти всплыло
Заклинание: «трах-табадах!» –
Наваждение вдруг отпустило…

…Вспоминалась та ночь много раз.
Я клянусь вам: не пили мы водки!
Люди блудят в трёх соснах подчас,
А меня угораздило – в лодке!

20.04.2017
Пародии | Просмотров: 1028 | Автор: Еленка | Дата: 20/04/17 23:55 | Комментариев: 13



…І знову дощ!
Чи небу мало неба?
Чи знов Господь наслав на нас потоп?

Стіна води – від мене і до тебе.
Я знаю: не врятується ніхто!
Не буде «тварі всякої по парі»,
Бо ми – не пара. Кожен сам собі.

…Вишневий цвіт на мокрім тротуарі,
Від пелюсток калюжі геть рябі…

18.04.2017
Лирика | Просмотров: 956 | Автор: Еленка | Дата: 18/04/17 18:07 | Комментариев: 24



"Есть всё для счастья,
только нет тебя..."

http://litset.ru/publ/16-1-0-35452

Есть минералка, есть компот и пиво,
глинтвейн, портвейн, самбука, лимонад.
Сакэ в отёко плещется игриво,
ликёр распространяет аромат.
Масала-чай соперничает с кофе,
айран – с кумысом, молоко – с водой.
Есть свежий квас (я в этом деле профи!),
имбирный эль и бренди молодой.
Я запиваю арманьяк абсентом,
на завтрак обязателен бурбон,
а вечером без всяких сантиментов
предпочитаю водке самогон.
Я вермут часто пью по воскресеньям,
по средам – виски или кальвадос.
В любви признаюсь рому без стесненья,
мартини за сто метров чует нос.
Есть сливовица, ракия, текила,
но я грущу, платочек теребя.
Коньяк, я без тебя прожить не в силах:
нет счастья в жизни,
если нет тебя…

12.04.2017
Пародии | Просмотров: 720 | Автор: Еленка | Дата: 12/04/17 11:52 | Комментариев: 8



Мой милый друг, я по тебе скучаю.
Не помогает мне ни чашка чаю,
ни даже мой проверенный наркотик –
большая чашка с ароматным кофе.
Лишь о тебе я думаю, любя.
Есть всё для счастья,
только нет тебя…
Лирика | Просмотров: 599 | Автор: Еленка | Дата: 12/04/17 11:49 | Комментариев: 3
1-50 51-91